У жовтні минулого року із заявою до суду звернулась 90-річна пенсіонерка та просила видати обмежувальний припис щодо колишнього зятя і заборонити йому тимчасово наближатись до її оселі, повідомляє пресслужба Тернопільського апеляційного суду.
Жінка разом із дочкою, двома онуками та правнуком проживає у Гусятині і має право власності на будинок. Її донька розлучилась зі своїм чоловіком, проте той і надалі проживав із ними. При цьому чоловік зловживав спиртними напоями, внаслідок чого проявляв невмотивовану агресію та систематично вчиняв щодо неї та дочки фізичне, економічне та психологічне насильство.
Пенсіонерка неодноразово зверталась до поліції. У результаті її колишній зять притягувався як до кримінальної відповідальності за ст.126-1 КК України (домашнє насильство), так і до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства). На підтвердження заявниця надала судові рішення, винесені судом у період із лютого 2021 року по жовтень 2022 року.
Тож жінка просила суд видати тимчасовий обмежувальний припис на 6 місяців стосовно колишнього зятя, який би заборонив йому:
- перебувати за місцем їх спільного проживання;
- наближатися на відстань 100 м до місця її проживання;
- якщо вона за власним бажанням перебуває у невідомому йому місці, заборонити йому особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та у будь-який спосіб спілкуватись із нею;
- вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Гусятинського районного суду від 31 жовтня 2022 року заяву пенсіонерки задовільнили частково.
Стосовно чоловіка видали обмежувальний припис строком на два місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав та заборонено:
- заходити у житлові кімнати та на кухню, якщо вона там перебуває;
- у будь-який спосіб спілкуватися із заявницею особисто і розшукувати її через третіх осіб, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її;
- вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Жінка не погодилась із рішенням і подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що дане рішення вмотивоване лише однією підставою – відсутністю житла у її колишнього зятя. Однак воно не виконувало захисної та запобіжної функції для попередження вчинення насильства щодо неї та дочки.
Жінка вказала, що місцевим судом фактично встановлено двомісячну почерговість перебування у кімнатах будинку та приміщенні кухні кривдника і постраждалої, що об’єктивно не обмежило їхнє спілкування чи контактування і жодним чином не спонукало чоловіка до участі в утриманні житлового будинку, сплаті частини комунальних послуг, припиненні споживання харчових продуктів, придбаних нею. Тому пенсіонерка просила це рішення скасувати і ухвалити нове, яке б заборонило її колишньому зятеві 6 місяців перебувати у місці їх спільного проживання.
“У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, перевіривши матеріали цивільної справи в межах апеляційної скарги, погодилась із висновком суду першої інстанції стосовно існування обґрунтованого ризику продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи. Тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту жінки до її кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”)”, – зазначають у суді.
Разом із тим, колегія суддів вказала на помилковість висновку місцевого суду про неможливість видати обмежувального припису із забороною перебувати у місці проживання із заявницею та наближатися на відстань 100 м до її будинку. Оскільки відповідно до норм Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, тимчасове обмеження права власності або користування житловим приміщенням з метою забезпечення безпеки постраждалої шляхом встановлення судом обмежувального припису втручання у права та свободи кривдника є легітимним заходом.
У постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №756/3859/19 та від 20 травня 2020 року в справі № 673/1607/19 зробили висновок, що, “враховуючи положення Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом”.
Також колегія суддів зазначила, що заявниця, як людина похилого віку, не в змозі протистояти насильству чи захистити себе.
“Оцінюючи ризики продовження у майбутньому домашнього насильства зі сторони кривдника щодо заявниці, колегія суддів вказала про численні звернення пенсіонерки до правоохоронних органів через неправомірність дій колишнього зятя, їх систематичність щодо неї та її доньки і те, що він неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності саме за вчинення домашнього насильства”, – додають у суді.
Зважаючи на це, апеляційну скаргу жінки задовольнили частково.
Новим рішенням, суд видав обмежувальний припис строком на 2 місяці, який заборонив кривднику:
- перебувати у місці проживання (перебування) заявниці “в її будинку в смт. Гусятин Чортківського району Тернопільської області”;
- наближатися на відстань до 100 м до місця її проживання (перебування).
Коментарі