Проєкт об’єднав роботи художника за останні сім років, проте це не звичайна підсумкова ретроспектива. «Перехід» – це швидше пряма й відверта розмова про війну, екологічний біль та спробу знайти надію там, де залишився тільки попіл.
“Власне, перехід для мене в цій виставці – це від життя квітучого, пахучого, де ми зараз знаходимося, до якихось руйнацій, деструкції і можливості життя відновлювати”, – розповів Петро Сметана.
Експозиція розгортається у п’яти музейних залах, створюючи поступове занурення у зміну художньої мови митця. Глядача зустрічають ботанічні композиції, що створюють майже фізичне відчуття перебування серед рослин та нагадує про первинну велич природи. Проте далі зелені фігури поступаються місцем урбаністичним об’єктам і краєвидам, де дедалі виразніше виринають мотиви розпаду, промислових руїн та агресивного втручання людини в довкілля.
Кульмінацією виставки стали масштабні полотна, виконані з використанням сажі та застиглої смоли. Саме ці матеріали стали для художника головними носіями емоційного та фізичного досвіду останніх років. Петро Сметана розповідає, що сажа – це перше, що виділяється після вибухів, і його метою було перевести цей матеріал у мистецтво, а не залишити лише в контексті воєнних дій.
Цікавий підхід Сметани пояснюється його першою освітою. За фахом він дизайнер, тож чудово відчуває форму, структуру та сам матеріал. Він працює з фарбою не як із звичайною картинкою, а як із об’ємом: накладає її товстими шарами, заливає, затирає і навіть навмисно дряпає поверхню полотна.
Окремої уваги заслуговують картини із рослинними мотивами, виконані сажею. На них зображені обпалені квіти й трави, серед яких можна впізнати рідкісні види. “Квітучі квіти є значно гарнішими, ніж спалені квіти. Людина дістала від природи світіння і своїми діями це нищить. На фронті падає ця сканія, і це все решта – унікальні червонокнижні рослини. І це дуже болить”, – зазначив Петро Сметана.
Утім, попри використання сажі та смоли, виставка не залишає глядача в глухому куті песимізму. Аналізуючи серію «Темне», яка передувала «Переходу», мистецтвознавець Олександр Ляпін зазначив, що в цих роботах завжди проривається колір як відчайдушний подих надії, яка виживає. Сам Петро додає, що в його щільній сажі завжди можна знайти ледь помітні проблиски кольору – спалахи світла в чорному морі смоли.
Доповнюють виставковий простір і рефлексії інших мистецтвознавців. Любомир Медвідь називає Сметанове «згарище» не фіналом, а необхідним синдромом розвитку живого організму, який спонукає до відповідальності за життя. Дослідник Богдан Шумилович порівнює масштаби полотен з роботами Марка Ротко та Кліффорда Стілла та підкреслює, що ці картини позбавлені дешевого пафосу й вимагають від глядача тілесного, зосередженого споглядання.
«Перехід» – це більше ніж просто виставка живопису. Художник не дає готових підказок і не нав’язує єдиного трактування, адже його головне прагнення – викликати в глядача справжній емоційний резонанс. І той, хто готовий зупинитися перед його полотнами, обов’язково побачить, що навіть за найважчою сажею завжди визріває нове життя.
Виставка у стінах Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові триватиме до 11 жовтня 2026 року.
Деркач Софія
Коментарі