Масштабний проєкт об’єднує 207 творів 27 авторів XIX–XXI століть – від гуцульської Криворівні до Слобожанщини. Головне тут – це кураторський погляд Христини Береговської, яка очолює ZAG, викладає в ЛНАМ та має ступінь доктора мистецтвознавства. Вона вибудувала простір чітко розділивши три художні методи, які в побуті часто плутають:
Професійний примітивізм: авторів з академічною освітою, як-от наші сучасники Дмитро Молдованов чи Ірина Максимова, які свідомо спрощують форму до первинної візуальної мови.
Наївне мистецтво: художники за покликанням, без профільної освіти, які транслювали народний космос як естетику власного життя (Марія Примаченко, Ганна Собачко-Шостак, Параска Плитка-Горицвіт).
Арт брют (так зване «сире/грубе мистецтво»): творчість людей поза межами арт-системи, де малювання є не кар’єрним вибором, а способом подолання важкої життєвої травми.
Символами проєкту стали образи слона та мухи. Прямо в центрі залу стоїть спільна інсталяція скульптора Василя Одрехівського та мультимедійної студії Tsukat: у прозорих колбах обертаються голограми, що показують світові варіації фразеологізму про перебільшення. Поруч можна прочитати аналоги цієї ідіоми з різних мов – від польського «робити з вилки вила» до німецького «робити з кротовиння гору». Усі вони підводять до однієї думки, що не варто перебільшувати масштаби проблеми.
Христина Береговська трактує цей вислів під іншим кутом: «Художник – це, власне, єдина людина, яка має повне право й здатність зробити з дрібної буденної «мухи» масштабного фантазійного «слона».
Дослідники виставки помітили образ слона в українській візуальній традиції зберігається аж до доби Бароко. Для давніх українських авторів, які ніколи не бачили реальних слонів і малювали їх за книжковою графікою та переказами, образ слона ставав символом ілюзії, фантазії та певного виходу за межі академічного канону.
На виставці експонуються також 15 творів Марії Примаченко. Серед них є її найраніша робота Зубрійка 1935 року, завдяки якій можна простежити 40-річний шлях еволюції її мистетва.
Поруч розміщені роботи Ганни Собачко-Шостак, чий авангардний декоративізм у 1930-х роках захоплював паризьку публіку, зокрема таких майстрів як Пікассо, Матісс та Кандінський.
На третьому поверсі галереї розмістилася частина експозиції під назвою «НАШІ. Невідомі», де зібрано рідкісний пласт українського наїву – роботи Дмитра Стриєка, Ніни Шупляк та Івана Сколоздри.
Вражає також зона артбрюту. Ці роботи не виділяють у окремий блок, а ставлять нарівні з класиками, даючи кожному автору право бути почутим.
Як зазначає Береговська, арт брют – це терапія. І ці картини буквально доводять, що під час війни мистецтво рятує життя.
Тут зібрані полотна ветеранів, створені під час відновлення в центрі Superhumans, де малювання допомогло повернути сенси після важких поранень, та робота військового з ПТСР, який після контузії міг вимовляти лише слово «плюс-плюс» і завдяки живопису знову почав говорити.
Поруч представлені твори дітей з аутизмом зі студії Олі Ставникович. Зокрема картини Андрія Лисюка, який малює магічні портали для зустрічі з татом на фронті, та графічні далматинці, що стали найпопулярнішою локацією галереї. А біля них можна побачити роботи мисткині Тетяни Мялковської, чий син, Герой України Микола Мялковський, загинув на війні.
Завершується огляд імерсивною кімнатою, де поєднуються відеоарт, світлові рішення та аудіосупровід. Саундтреком цієї зони стала композиція «Весна» гурту «ДахаБраха».
Синтез етномузики та цифрового мистецтва створює простір для рефлексії про внутрішні зміни, виводячи виставку «НАШІ» з площини музейного архіву в площину живого відчуття дому.
Виставка «НАШІ» чекає на відвідувачів у Zenyk Art Gallery (ZAG) за адресою: м. Львів, вул. Шота Руставелі, 7.
Проєкт відкритий для огляду щодня та триватиме до 31 жовтня 2026 року.
Автор: Деркач Софія
Коментарі