Лойко Дарія
Головна ідея виставки – «Memory» або ж «Пам’ять». Пам’ять зберігається у рукописах, у часі, її зберігають навіть бджоли.
Експонат Роксолани Табаки «Медова пастка» створений досить незвичним чином, оскільки вона прикріпила фотографії усередину бджолиних вуликів та дозволила комахам «створити» своє мистецтво разом із нею.
За словами працівниці музею Франка, Василь Одрехівський надихнувся роботами студентів та створив інсталяцію «Проявлення». Ванна – об’єкт призначений для очищення людського тіла, проте тут – це чорнильниця у людському масштабі. Саме вона і стоїть при вході, з неї починається виставка.
Артем Чернов створив живопис – тіло Гермеса із головою Івана Франка. Франко був глибоким дослідником та перекладачем творів античності, а самого Гермеса осмислював як посередника та майстра слова, рукопис – простір переходу від думки до тексту.
Володимир Одрехівський створив кінетичну інсталяцію «Слід». Рух по колу – метафоричний символ циклічності та життєвих процесів. Ця інсталяція показує як минуле продовжує впливати на теперішнє та майбутнє.
Тереза Барабаш – триптих «Саржа». У своїй роботі вона поєднала студентські конспекти з фізики та математики зі сторінками радянських пропагандистських енциклопедій. Знання здатні змінюватися під впливом часу, історії та ідеології.
Михайло Барабаш створив графічну серію «Картопля». Поверх аркушів із конспектами з математики нанесено друковані зображення картоплі – людські знання, які виходять за межі формул та стають натуральною фізичною реальністю.
Також на виставці можна побачити роботу Михайла Барабаша та Остапа Мануляка – відео, яке було завантажене на YouTube та збережене й так N-кількість разів. Спершу якісне відео, яке під впливом стількох маніпуляцій просто знищилось та від яскравої картинки залишились лиш білі та фіолетові пікселі. У нашій пам’яті відбувається приблизно те ж, ти намагаєшся щось відновити, віднайти посеред безлічі інформації, проте у кінцевому результаті ти не завжди отримаєш цілком те, що запам’ятав іще колись.
Інсталяція Даниїла Сташка залишилася без назви – друковане есе про текст, форму та його можливості. Довгий рулон, дві друкарські машинки та лиш невеликий фрагмент надрукованого тексту, який нашарували безліч кількість разів.
Ілля Загородній створив інсталяцію «Палімпсест» – керамічні плитки, які за правильного порядку утворюють уривок з тексту Івана Франка «Каменярі». Читач стає співавтором твору, оскільки може переставити плитки у довільному порядку та створити нову варіацію прочитання твору. Кераміка у цій роботі стала символом пам’яті, оскільки цей крихкий матеріал може існувати довше, ніж покоління людей.
Робота Іллі Загороднього змушує задуматись про те, наскільки сильно може змінитися зміст історії в залежності від того, хто її складає, читає та передає далі.
Ірина Пряхіна створила інсталяцію та відео «З життя степу». Основою її інсталяції стали рослина козелець та сіль. Вона присвячена затопленню шахт Донеччини та Луганщини. Вода вимиває сіль, метал, фенол та сульфати, а залишки військової техніки поступово вплітаються у ДНК степового цвіту. Кожна зміна фіксується у формі квітки.
Пам’ять змінна й залежить від багатьох факторів, починаючи від людських та закінчуючи обставинами ззовні, на які людина не здатна вплинути. Кожен сприймає її по-різному та ця виставка змушує задуматись про це й поглянути на все з іншої сторони.
Виставка сучасного мистецтва «Franko: Laboratorium. 4.0. Рукописи» підготовлена Львівським національним літературно-меморіальним музеєм Івана Франка у межах реалізації проєкту «Весь Франко. Post Scriptum. Рукописи» у співпраці з Львівською національною академією мистецтв за підтримки Українського культурного фонду.
Коментарі