Як пише Leopolis.news, постанові колегії суддів у складі Любомира Гудими, Володимира Качмаря і Тараса Онишкевича сказано: «Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року з питань визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, – без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України».
Це вже не перша судова поразка тісно згуртованої команди міського голови: раніше аналогічні вердикти винесли аж дві колегії Верховного Суду. Проте Андрій Садовий та його наближене чиновницьке оточення з маніакальною затятістю продовжували штурмувати судові інстанції. Постає логічне запитання: чому політик із 20-річним стажем урядування так панічно боїться звичайного електронного документа на міському порталі? А також чому підлеглі міського голови, зокрема Марта Рудницька, замість захисту інтересів громади беруть активну участь у процесуальних спробах надумано обмежити та перешкодити висловленню колективної думки львів’ян?
Хроніка правового саботажу
Історія тривалого судового протистояння «Андрій Петришин проти Андрія Садового» стала яскравою ілюстрацією, як бюрократичний апарат вміє застосовувати режим «вибіркової сліпоти». Коли адміністрації міського голови необхідно діяти безкомпромісно щодо дрібних підприємців, ліквідовуючи їхні робочі місця, або створити кишенькову «робочу групу» депутатів замість реального вирішення тієї чи іншої львівської проблеми у правовому полі, міський голова та команда його посадовців одразу стають навдивовиж прудкими і юридично озброєними.
Натомість, коли львівський громадський діяч і адвокат Андрій Петришин та ініціативна група мешканців спробували реалізувати своє конституційне право, зареєструвавши петицію про дострокове припинення повноважень міського голови, юридичний департамент адміністрації Андрія Садового та «Секретаріат ради» мобілізували всі сили для блокування публічного розміщення петиції. Аби не дозволити громаді висловитися щодо доцільності надто тривалого перебування Андрія Садового на посаді міського голови, адміністрація Ратуші обрала тактику багаторічного судового затягування часу.
Утім, після рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2026 року правові лазівки для Ратуші були остаточно закриті. Звісно, юристи Андрія Садового можуть спробувати подати чергову касаційну скаргу до Верховного Суду, проте такий крок уже не звільнить Ратушу від обов’язку оприлюднити петицію, адже вердикт апеляційної інстанції набув законної сили з моменту проголошення судової апеляційної постанови. Спроба прикритися майбутньою касацією з метою знову зволікати з розміщенням петиції про відставку Андрія Садового відтепер для його наближених посадовців межуватиме з кримінальною відповідальністю за невиконання судового рішення (ст. 382 ККУ). Якщо службова особа мерії не розмістить петицію, то її можуть позбавити волі на строк до 5 років із забороною обіймати певні посади.
Що робити громаді Львова?
Судова перемога – це лише перший, хоча й визначальний крок. Офіційне визнання у судовому засіданні законних вимог громади Львова зумовлює чіткий юридичний алгоритм дій, який вимагатиме від львів’ян згуртованості, а саме:
- публічно моніторити виконання судового рішення: громада та медіа мають право вимагати від департаменту «Секретаріат ради» негайного технічного розміщення петиції про відставку Андрія Садового на офіційному вебпорталі;
- мобілізуватися під час збору підписів: як тільки петиція з’явиться на сайті, львів’янам необхідно продемонструвати реальну солідарність. У львівському «Положенні про електронні петиції» передбачено 60 днів для збору підписів. Зважаючи на масштаб суспільного резонансу, у львівської громади є всі шанси зібрати обов’язкові 500 голосів значно швидше, щоби питання відставки Андрія Садового, якого критики давно вважають неефективним менеджером, потрапило до порядку денного найближчої сесії міської ради;
- публічно наголосити на політичній відповідальності депутатів: електронна петиція – це інструмент прямої демократії, який зобов’язує депутатів Львівської міської ради нагально розглянути назріле питання дострокового припинення повноважень Андрія Садового. Припинення повноважень міського голови, відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування», є виключною прерогативою депутатського корпусу. Для цього під час таємного голосування у сесійній залі необхідна підтримка двох третин від загального складу ради: щонайменше 43 голоси. Громада повинна поіменно знати позицію кожної депутатської фракції та кожного депутата: хто з них готовий захищати інтереси львів’ян, а хто вчергове продемонструє кулуарний опортунізм та запопадливу лояльність до міського голови.
Завершення ери недоторканності
Якщо львівські обранці спробують проігнорувати законну вимогу львів’ян та провалять голосування під час сесії, захищаючи крісло Андрія Садового всупереч волі виборців, це не стане кінцем історії. Навпаки, цей факт започаткує незворотний процес політичного самознищення і репутаційних втрат для захисників міського голови, адже громада Львова отримає поіменні списки тих, хто зрадив інтереси міста.
Наступним законним кроком львів’ян може стати запуск процедури партійного імперативного мандата – збір підписів для дострокового відкликання окремих депутатів-саботажників у їхніх виборчих округах. Процедура тривала, складна і важкодосяжна: партійне керівництво передбачувано не захоче публічно позбутися свого представника. Водночас запуск такого правового механізму буде відчутно дошкуляти репутації партії, яка внаслідок публічного скандалу однозначно зазнає суттєвих електоральних втрат.
Судовий прецедент від 3 вересня 2026 року довів: ера, коли містом можна було керувати за допомогою натренованих професійних усмішок, кулуарних розпоряджень в обхід думки львів’ян та нескінченного судового затягування часу, невідворотно минає. Громада Львова на чолі з громадським діячем і адвокатом Андрієм Петришиним довела свою здатність перемагати Ратушу в правовому полі. Тепер черга за громадською свідомістю та волею самих мешканців – взяти під контроль майбутнє свого міста та ретельно контролювати діяльність депутатів.
Припустімо, депутати знехтують волею львів’ян
Якщо багатостраждальну петицію про відставку Андрія Садового врешті-решт розмістять на офіційному порталі, громаді потрібно буде ретельно контролювати кожен етап її проходження. Світова історія знає чимало прикладів, коли під час важливих голосувань раптово виникали «дивовижні» технічні збої або загадкові паузи у відображенні результатів голосування на головних моніторах.
Пригадаймо президентські вибори у США 2020 року. На головних моніторах країни, розміщених у нью-йоркській студії CBS Broadcast Center, за результатами голосування лідирував Дональд Трамп. Потім монітори автоматичного підрахунку голосів несподівано згасли на три хвилини, а коли знову запрацювали – Дональд Трамп уже був далеко позаду Джо Байдена. Тож у львівських реаліях немає нічого простішого, ніж задіяти адміністративний ресурс і штучно загальмувати процес через раптові «профілактичні роботи» чи збої на сервері міської ради саме в пікові моменти збору підписів.
Отже, якщо петиція, всупереч можливим технічним перешкодам, набере достатню кількість голосів для її подальшого розгляду в сесійній залі, а депутатський корпус Львівської міської ради буде знову політично короткозорим та догідливо заангажованим, цей саботаж усе одно не зупинить правовий процес. У разі кулуарного захисту політичного довгожителя, чиє урядування вже відверто затягнулося, львівська громада має законні інструменти впливу через інші державні інституції: Верховну Раду України та Львівську обласну військову адміністрацію.
Верховна Рада України
Під час воєнного стану Верховна Рада не може призначити перевибори міського голови, чим Андрій Садовий активно користується. Проте парламент має юридичне право створити Тимчасову слідчу комісію з метою розслідування фактів бюджетних порушень і фінансових зловживань в адміністрації міського голови. Тим паче, що офіційні акти та звіти Державної аудиторської служби України є ідеальним правовим підґрунтям і готовою доказовою базою для запуску такого процесу на рівні парламенту. Звіти Держаудитслужби вже зафіксували системні багатомільйонні порушення команди Андрія Садового:
- зловживання з преференціями для забудовників та недоотримання до бюджету понад 214 млн грн пайової участі;
- безпідставне та незаконне внесення змін до бюджету міста на 102,7 млн грн;
- необґрунтоване фінансування непершочергових заходів із резервного фонду на суму 48,3 млн грн.
Тимчасова слідча комісія Верховної Ради не виносить вироків, але здатна створити для адміністрації міського голови умови для невідворотної правової відповідальності. Затверджений у парламенті звіт із доказами Держаудитслужби в подальшому може бути скерований до НАБУ та оновленої Генпрокуратури. Тоді парламентський звіт автоматично конвертується у кримінальні підозри та судове відсторонення від посади винних посадовців. Ба більше, офіційно задокументовані масштабні зловживання бюджетом під час війни дають Президенту легітимне право запровадити у Львові міську військову адміністрацію.
Львівська обласна військова адміністрація
Одночасно зі зверненням до Верховної Ради громадськість Львова на чолі з Андрієм Петришиним може апелювати і до керівника ЛОВА Максима Козицького з клопотанням про звернення до Президента України. Під час роботи слідчої комісії Верховної Ради таке звернення стане ще актуальнішим. Оскільки вибори під час воєнного стану неможливі, єдиним законним способом повністю відсторонити чинного міського голову від реального управління містом, а найголовніше – від сумнівних витрат і нецільового використання бюджету громади, є правовий шлях: запровадження міської військової адміністрації (МВА). Призначений за розпорядженням Президента керівник МВА візьме на себе всі ключові повноваження, тоді як міський голова втратить у Львові будь-які важелі впливу.
Якщо Максим Козицький посприяє у відстороненні Андрія Садового від посади міського голови, ім’я родини Козицьких буде назавжди вписане золотими літерами в історію Львова за звільнення міста від багаторічного чиновницького монополізму та його повернення у правове поле держави.
Коментарі