“Незважаючи на енергійну протидію шпигунству, яке поширюється в нашій країні, галицька влада не може впоратися з цим огидним ремеслом. Останніми днями було виявлено цілу банду, яка нишпорила у Кракові, Львові та інших містах. Заарештовано 10 осіб. Верховоду зграї, який переховується за кордоном, не було спіймано”, – повідомляв тогочасний краківський тижневик Nowości Illustrowane.
У тодішній пресі повідомляли, що затримані працювали на агента російської військової розвідки та “охранки” (таємної поліції, першої російської спецслужби, – авт) Филимона Стецишина.
Цей чоловік народився у сім’ї селянина зі Старих Бродів і якийсь час працював на пошті у Бродах та Бориславі. Як поштовий урядник займаючись доставкою кореспонденції та грошових переказів, він мав доступ до чужих грошей, чим не оминув скористатися. За розкрадання кількох сотень корон він відбув кілька тижнів в ув’язненні.
Відбувши покарання, Стецишин познайомився із відставним податківцем Володимиром Вербицьким, мешканцем Старих Бродів, який невдовзі став одним із головних його підручних.
Усе почалося з того, що, позичивши трохи грошей у Вербицького, Филимон Стецишин поїхав до Нідерландів, щоб стати там військовим найманцем, записавшись до так званих “південноколоніальних військ”. Отримавши від тамтешніх рекрутів військовий мундир та гроші на тривалу подорож, “вояка” замість того, об відбути до якогось Сурінаму, повернувся на Галичину. Очевидно, він уже був завербований російськими спецслужбами, бо відтоді почав активно працювати вивідувачем, залучивши до співпраці все того ж Володимира Вербицького.
Напарник Стецишина, окрім того, що був податківцем, мав військовий фах артилериста та добрий хист до креслення та рисунків. За його вказівкою Вербицький перемальовував галицькі форти та військові укріплення, а Стецишин возив змальовані плани стратегічних об’єктів до Варшави, яка була тоді у складі Російської імперії, де отримував грубі гроші за продані росіянам секрети. Австрійська влада виявила цю шпигунську діяльність – Вербицького затримали і засудили до ув’язнення, а Стецишин сховався за кордоном, осівши у Варшаві. Тут він прибрав собі ім’я Фелікса де Краузе і продовжував вивідувати через своїх підручних на Галичині військові секрети Австро-Угорщини.
Як справжній “джеймс бонд”, Стецишин залучив до шпигунської справи свою молоду коханку. 19-річна Софія (Зося) Кухаревська невдало вийшла заміж за нелюбого їй варшавського залізничника, який бувало розпускав до неї руки. Тож вона втекла від нього і отримала притулок у Стецишина, який почав використовувати її як свого кур’єра і довірену особу. Під іменем Софії Рудецької вона часто бувала у Львові, Кракові, Перемишлі, Коломиї. Як згодом встановило слідство, шпигунка Стецишина з’являлася там переважно під час великих військових маневрів, при чому її зауважували в компаніях з австрійськими офіцерами.
Коли вивідувачку затримали, вона зупинилася у респектабельному львівському готелі “Сіті” під вигаданим іменем Софії Рудецької. Її завданням цього разу було увійти в довіру до львівського урядовця, який працював у крайовій управі, та запропонувати йому продаж військових секретів, передавши відповідні листи від Стецишина.
У тогочасній адміністрації Галичини шпигун уже мав свого інформатора – з ним тісно співпрацював 21-річний службовець Роман Гоц, який був однокласником Стецишина. Але цього було замало. Захований тогочасною пресою за ініціалами В.Л. урядовець займав вищу сходинку в крайовому уряді, тож від нього російський агент сподівався отримувати більш цінну інформацію і пропонував за це солідну винагороду. Однак, невідомий В.Л. після того, як Зося Рудецька-Кухаревська вдруге зробила йому настійливу пропозицію, пішов до поліції. І тоді почалися арешти.
У справі шпигунської зграї Стецишина було затримано його давнього соратника Володимира Вербицького, ще одного кур’єра і довірену особу Адама Пакула, який підтримував контакти із осередком у Кракові, краківського залізничника Теодора Харчука, згаданого урядовця крайової управи Романа Гоца, монтера Зигмунта Дрецького, який надавав притулок шпигунам у помешканні у Львові, його коханку Софію Кухаревську і навіть маму — Ірину Стецишин. На лаві підсудних опинилися також члени бродівського шпигунського осередку — гмінний писар Теодор Сидор, слюсар-залізничник Тадеуш Беховський та Олександра Чайковська, через помешкання якої у Бродах передавали таємні листи.
Судове розслідування у цій справі тривало майже рік. Наприкінці жовтня 1912 року суд оголосив вирок, за яким тільки 6 із 10 затриманих були визнані посібниками російського шпигуна.
Софію Кухаревську було засуджено до 2 років суворого позбавлення волі з постом раз на місяць, Адама Пакулу — до 3 років з постом раз на 14 днів. Після відбуття покарання обох головних підручних Стецишина повинні були випровадити за межі Австро-Угорщини, позбавивши громадянства. Теодор Харук отримав 18 місяців в’язниці з постом щодва тижні, Володимир Вербицький — 15 місяців з постом раз на місяць, Теодор Сидор — 4 місяці з постом раз на 14 днів. Матір російського шпигуна Ірину Стецишин було засуджено до 6 місяців позбавлення волі, які вона відбула під час досудового слідства. Тому її випустили на свободу ще в залі суду після оголошення вироку.
Богдан Скаврон
На фото: затримані за звинуваченням у шпигунстві посібники російського агента Филимона Стецишина.
Коментарі