Про це повідомив нардеп Ярослав Железняк.
Закон визнає злочинною і засуджує російську імперську політику, а також забороняє виготовлення і пропаганду відповідної символіки.
Забороняється також надавати географічним обʼєктам, юридичним особам та обʼєктам права власності назви, які уславлюють імперську політику росії, саму рф чи її діячів.
“Україні потрібна своя історія, свої цінності, а не вигадані в москві чи десь в уральських бункерах! Тому слідом за декомунізацією має відбутися деімперіалізація чи деколонізація та повне відновлення української історичнонаціональної топоніміки, спотвореної до невпізнанності та стертої з нашої мапи колишнім тоталітарним режимом”, – ідеться в пояснювальній записці.
Як зазначають автори законопроєкту, Луганськ, як і весь Донбас, сильніше за інших залишається наповненим комуністичними та радянсько-російськими назвами. І до сьогодні там є три вулиці Леніна, площа Леніна, 12 Ленінських провулків.
“Нікуди не пропали вулиці Карла Маркса, Ульянова, Крупської, Дзержинського, Калініна, Менжинського, Рози Люксембург, Пархоменка, Кірова, Свердлова, Якіра, Революційна, Павлика Морозова і багато подібних. Один з мікрорайонів Луганська називається “селище Косіора” (як відомо, Косіор був організатором Голодомору 1932–1933 років і масового антиукраїнського терору). Поруч із трафаретними радянськими топонімами луганські вулиці рясніють і оригінальними: тупик Парижської комуни, вулиці Старих більшовиків, Юних піонерів, Червоного Профінтерна, МОПРа (Міжнародна організація допомоги борцям революції), Броненосця “Потьомкін”, 21-го МЮДа (Міжнародний юнацький день, якого старі комуністи вважали прабатьком Дня молоді). Як і в багатьох містах Росії, збереглася в українському Луганську вулиця імені ОСО! Того самого “Особого совещания при ОГПУ, НКВД и МГБ”, яке мало повноваження переглядати рішення військової колегії Верховного суду СРСР, масово в позасудовому порядку ухвалювало остаточні вироки про тюремне ув’язнення, висилку чи страту тисяч безвинних людей”, – йдеться в пояснювальній записці.
Коментарі