Цей текст про питання, на яке ми найчастіше категорично відповідаємо – ні.
То годиться чи не годиться подорожувати зараз, поки друзі і знайомі на фронті, поки в будинки і офіси ціляться ракети і дрони, поки в інших цього дому більше нема, а ще інших вже просто нема?
І я зараз не про танці на кістках, не про викинені на марнославні витрати кошти, не про корупцію, яка є всюди, лиш краще прихованою, я зараз про те, що занурившись повністю у війну і горе, не даючи собі можливості перевести дух і набратися позитивної енергії, ми на радість ворогу, втрачаємо сили швидше.
Воїни на полі битви, скажете ви, не відпочивають, але дуже цього потребують – відповім я, і користуються такою можливістю.
І цей пост не про наші проблеми, пост про те, як втримати кришечку на чайничку, припинити заїдати нерви і гризти одне одного в коментарях соцмереж, пост про те, що кожному з нас потрібне хоч на кілька днів перезавантаженння, і мандрівка в іншу реальність – це те, що реально допомагає.
В останньому турі серед 40 туристок в мене був лише один дорослий чоловік – воїн у відпустці ( і так, він був найчемнішим і найпунктуальнішим туристом), але скільки за тих кілька днів я вислухала історій від туристок, скільки болю і переживань кожна з них тягне в своїй душі, скільки знайомих переживань), і як приємно читати на їхніх лицях нові емоції від побаченого, почутого, чути їхній сміх і хоч на деякий час бачити їхнє розслаблення.
Саме тому – моєю відповіддю на вище поставлені питання є – так, варто і можна, і треба, бо це саме той час, коли здійснена мрія дає сили жити далі, працювати і донатити.
Лілія Прусік
Коментарі