Про це пишуть “Львівські новини”.
“Зараз витрачати кошти на знесення пам’ятників, перейменування вулиць, населених пунктів не те, що на часі, це – можливо наш єдиний шанс. Якщо у 1991 році, 2004, 2013-2014 роках, коли було національно-патріотичне піднесення, ми не встигли цього зробити, то зараз треба користатись, поки є момент. Як би це не звучало, можливо, цинічно, але треба це зробити раз і назавжди. Оскільки і “вата” є, і люди “какая разніца” є, а потім можуть бути й інші виклики”, – зазначив Олег Радик.
Він додав, що на зберігання пам’ятників витрачаються кошти, тому краще їх демонтувати.
“Я був в Комарно, голова був проти знесення, але він (ред. – пам’ятник) впав на другий день після мого приїзду. Чи людям стало соромно, чи голові… Але вони потім виділили 10 тисяч гривень на покос трави біля того пам’ятника. Нащо?! Тобто за самими пам’ятника теж потрібен догляд”, – зазначив радник.
За його словами, ініціатива декомунізації існує не лише на локальному чи регіональному рівні, а й на всеукраїнському.
“І в Ізюмі йдуть такі процеси, і в Одеській області… На Львівщині, виявилось, йде зараз процес інвентаризації: за найменшими підрахунками є 183 пам’ятники. Це дуже багато. Вітер, сніг, негода, патріоти (ред. – сміється) допомагають їх зносити. Наша ціль – перенести це все у цивілізовані рамки, їх демонтувати”, – вважає Радик.
Як зазначив радник очільника ЛОВА, псевдоісторичну та культурну цінність скульптур та пам’ятників радянського імперіалізму потрібно залишити для нащадків, тобто створити музей на пам’ять майбутньому поколінню:
“Більшість зроблено на Львівській кераміко-скульптурній фабриці і, що цікаво, ті, що виготовлені у 60-х, на початку 70-х роках – цікаві, бо зроблені в єдиному екземплярі. Не знаю, чи фахівці вкладали туди душу, але талант був… А от кінець 70-х, 80-х років пішли штамповки. З росії брали взірці, вже пішов “застой”, але СССР ще “бавився” в колонізацію, тому їх можна залишити, але не всі”, – каже він.
Під час процесу інвентаризації фахівці визначатимуть, що і де потрібно зберегти. Є ідея створення музею (Музей тоталітаризму, Музей епохи колонізації – назви, котрі ще обговорюють) під відкритим небом на місці меморіального комплексу, присвяченому радянському пілоту Петру Нестерову біля Жовкви на Львівщині. Також там можна виставити збиту техніку окупантів, аби майбутні покоління виховувались на знаннях історії.
“Він вже давно вкрадений, проданий і перебуває в приватних руках, але сама локація досить цікава і зараз Львівська ОВА та Жовківська міська рада займаються тим, щоб забрати цю ділянку, натомість – віддати людям іншу… І там зараз можна збирати усі пам’ятники цієї епохи”, – розповів Радик.
За дорученням Максима Козицького концепцією музею займається Павло Гудімов.
У тих населених пунктах, де є пам’ятники, відбувається огляд та знесення, а там, де могили, ситуація дещо складніша:
“Для того, щоб не виглядати варварами, то йдуть подання на Міністерство культури та інші відповідальні органи. Наприклад, 2 тижні тому по моїх майже рідних Мостиськах, де у центрі було поховання “енкаведистів”, прийшов дозвіл на перепоховання. А стосовно стел, пам’ятних плит комісія визначатиме, чи підуть, чи ні вони у музей, – зазначив Радик.
Як додав радник начальника ЛОВА, потрібно, щоб місцеві ради активніше брали участь у процесі декомунізації. Проблема є у Щирці на Львівщині, де певні люди проти знесення монументів, тому комісія виїжджатиме на місце та вестиме бесіду з ними.
“Є ще люди, нащадки “енкаведистів”, “асвабадітєлєй”, котрі були при владі до 90-го року, потім багато хто “перефарбувався”. Я приїжджав, наприклад, в Комарно, стоїть стела, на якій прізвища, а люди кажуть: “Тут є наші прізвища”. Коли їх питаєш хто, то вони і не знають, але легенди є… Є дурні ідеї, коли, наприклад, на цю стелу, де прізвища “енкаведистів”, окупантів, люди хочуть “вцибушити” (по-іншому не скажу) тризуб і так залишити”, – зауважив Радик.
Це не єдиний випадок “прикрашання” радянських пам’ятників. У Малнові на Мостищині на “альошу” спершу повісили жовто-блакитну пов’язку, а згодом намалювали вишиванку.
Олег Радик додав, що наразі усі демонтовані скульптури будуть зберігатися на складі, який повинен бути під охороною, оскільки безліч пам’ятників виготовленні з цінних матеріалів:
“Є завдання зробити з цього хоча б якусь стартову площадку музею до кінця року, а також – очистити Львівщину від цих “альош. “Ми відстаємо… Закарпаття так взялося, що, можливо, нас і випередять… На кордоні з Закарпатською областю на Верецькому перевалі стоїть імперський пам’ятник угорцям, який поставлений з доброї руки Ющенка. Він поставлений незаконно, місцеві мешканці були проти… Закарпатці би його знесли, але він є кілька метрів на Львівській області”.
Радик спілкувався з закарпатцями, які лише з поваги до мешканців Львівщини не демонтують скандальний пам’ятник.
Такі монументи вже давно знесені в Словаччині, Чехії, Румунії, а ось в Україні ще досі руки на дійшли.
“Пам’яттю не можна торгувати, ніякої ненависті до мадярів не має бути, але це – імперський символ, який розказує, що це територія, де починалась велика Угорщина”, – зазначив Радик.
Щодо самого збору інформації по кількості радянських пам’ятників на Львівщині радник начальника ЛОВА розповів:
“Поки що це все йде трохи ліниво… Львівська міська рада не надала таких даних, також не надала Солонка… По Львову ще цієї “зарази” трохи є”.
На місці демонтованих радянських скульптур можна поставити інші пам’ятники, оскільки є люди, які проти знесення постаментів імперіалізму. Які це мають бути пам’ятники? Це вже питання, котрі вирішуватимуть згодом.
“Як казала одна бабця, коли її вивезли в Сибір: “Як би не Сталін, то я би світу не виділа”. І так кажуть: “А в нас хоч один пам’ятник в селі є” (ред. – сміється): “Якщо ви в нас заберете того “альошу”, то шо в нас буде?” Тому лишити місце для майбутніх пам’ятників – це теж важливо”, – додав Радик.
Отож, в підсумку – 2023 рік має бути роком процесу декомунізації та деколонізації, спрямованого на визволення від впливу комуністичної ідеології у житті мешканців Львівщини.
“Якщо не зараз, то ніколи”, – підсумував Олег Радик.
Коментарі