Йдеться про територію колишнього єврейського гетто, де під час нацистської окупації загинули понад 110 тисяч євреїв, а після Другої світової війни були поховані жертви радянських політичних репресій — українці та поляки, закатовані або померлі після перебування у пересильній тюрмі НКВД.
Справу було розглянуто за позовом прокуратури про повернення земельної ділянки у власність держави. У процесі брало участь Представництво Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу.
У своїй постанові Верховний Суд підтвердив принципову правову позицію: об’єкти історико-культурного, природоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення, які мають особливу історичну та культурну цінність, не можуть перебувати у приватній власності.
Суд наголосив, що пам’ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані або можуть бути розташовані, мають особливий правовий статус. Навіть державна реєстрація права приватної власності не створює законних підстав для володіння такими об’єктами, якщо закон прямо забороняє їх приватизацію.
У постанові також зазначено, що ефективним способом захисту прав держави на землі історико-культурного призначення є негаторний позов, який може подаватися протягом усього часу тривання порушення права власності.
Керівник Представництва Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу Мейлах Шейхет назвав рішення історичним. За його словами, воно створює важливий правовий механізм для захисту місць пам’яті, поховань жертв Голокосту та інших об’єктів культурної спадщини від незаконного відчуження чи забудови.
Очікується, що правові висновки Верховного Суду матимуть значення не лише для Львова, а й для аналогічних спорів щодо об’єктів культурної спадщини по всій Україні.
Довідково: Ідея встановлення пам’ятника жертвам Львівського ґетто належала Товариству єврейської культури ім. Шолом-Алейхема у Львові. Ініціативу висунули у 1988 році, коли в радянському суспільстві почали відкритіше говорити про раніше замовчувані сторінки історії.
Спочатку влада не планувала створення окремого меморіалу для вшанування загиблих євреїв Львова. У затверджених документах Львівського облвиконкому йшлося лише про загальні пам’ятники «жертвам фашизму». Представники єврейської громади наполягли на необхідності окремого меморіалу, присвяченого саме трагедії Львівського ґетто.
Першою запропонованою локацією стала ділянка за межами історичного ґетто, неподалік Нового єврейського кладовища. Однак громада виступила проти такого рішення, адже місце не мало безпосереднього зв’язку з подіями Голокосту у Львові. Після тривалих перемовин вдалося домогтися перенесення пам’ятника до району так званої «Брами смерті» — головного входу до Львівського ґетто біля залізничного мосту на сучасному проспекті В’ячеслава Чорновола.
Проєкт меморіалу створила скульпторка Луїза Штеренштейн — колишня львів’янка, яка на той час проживала в Єрусалимі. Співавтором став її син Юлій Шмуклер. Архітектурне оформлення території розробив Василь Пліхівський.
Будівництво меморіалу відбувалося в умовах економічної кризи та стрімкої інфляції початку 1990-х років. Початковий бюджет оцінювали приблизно у 100 тисяч карбованців, однак до завершення робіт його вартість зросла більш ніж уп’ятеро.
Кошти надходили з кількох джерел: від Львівської міської влади; від єврейської громади Львова; від українських підприємств та організацій; від української діаспори за кордоном; від приватних благодійників.
Важливу фінансову допомогу надали уродженець Львова та ізраїльський підприємець Саул Лільєн, а також комітет зі збору коштів у Бостоні під керівництвом Семена Заславського. Підтримку проєкту також забезпечили представники місцевої влади, зокрема Микола Горинь та Степан Давимука.
Для реалізації масштабного задуму створили окрему дирекцію будівництва. Виготовленням та монтажем скульптурної композиції займалися львівські майстри під керівництвом Луїзи Штеренштейн.
Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 23 серпня 1992 року.
Відкриття пам’ятника стало важливою подією для Львова та України загалом. Воно символізувало повернення історичної пам’яті про Голокост і визнання трагедії єврейської громади міста.
У цей період у Львівському університеті вперше після десятиліть радянських обмежень почали викладати курс історії та культури єврейського народу. Також було організовано виставку «Розстріляна культура», присвячену діячам єврейської науки та літератури, які стали жертвами сталінських репресій.
Територія навколо сучасного меморіалу має складну історію. Під час Другої світової війни тут знаходилася частина Львівського ґетто, створеного нацистською окупаційною владою для ізоляції єврейського населення.
Після повернення радянської влади у 1944 році на цій території було створено одну з найбільших пересильних тюрем системи ГУЛАГу — пересильну тюрму №25. Вона розташовувалася біля залізничного насипу на тодішній вулиці Полтв’яній (нині проспект В’ячеслава Чорновола).
Тюрму організували за вимогою військової контррозвідки СМЕРШ. Сюди звозили ув’язнених із Галичини, Волині, Буковини та Закарпаття перед відправленням до таборів ГУЛАГу.
Комплекс складався з 21 барака, адміністративних приміщень та шпиталю. Територія була оточена високим муром, сторожовими вежами та охоронялася озброєними конвоїрами з собаками.
У 2010 році Львівська міська рада започаткувала створення меморіально-музейного комплексу «Територія Терору». Його метою стало збереження пам’яті про жертв двох тоталітарних режимів — нацистського та радянського.
Під час будівельних робіт у 2015 році археологи виявили останки 21 людини. Дослідження показали, що серед загиблих були як цивільні особи, так і німецькі військовополонені, які перебували у пересильній тюрмі.
Коментарі