Олена Дубініна разом із п’ятьма онуками переїхала до Львова зі Слов’янська навесні 2022 року, пише “Суспільне”.
Син Олени Дубініної похований на полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові. Він захищав Україну з 2016 року. 14 березня 2022 року отримав поранення у голову в Мар’їнці.
“Вони стояли в Мар’їнці. Коли вони тільки заходили на ротацію, ми з ним говорили. Він каже: “Мамо, не дай Бог щось почнеться, нам тут всім “кришка”. Там Мар`їнка знизу, навкруги терикони і росіяни, сепаратисти. Вони сидять за териконами і луплять. Як сталося саме поранення, я не знаю. І його забрали думали, що він помер”, — розповідає переселенка зі Слов’янська Олена Дубініна.
Місяць військового лікували у Дніпрі, потім ще три місяці він перебував у реанімації у львівському госпіталі. Аби бути ближче до сина, жінка разом з п’ятьма онуками переїхала зі Слов’янська до Львова.
“Були такі часи, що він приходив до тями. Він не міг говорити, бо в нього стояла трубка, щоб він міг дихати. Він і руки стискав. Старший син, коли приходив, так руки стискав і він казав: “Бабуся, він виживе”. Але сталось, як сталось”, — каже жінка.
Помер син Олени 9 липня 2022 року. Після похорону жінка вирішила, що залишиться у Львові. А з нею її п’ять онуків. Найменшому Богданові — п’ять років. Зараз переселенка виховує дітей сама.
“Мама в нас, вона відмовилась, кинула дітей і пішла. В травні 2022 року буде вже чотири роки. Для мене найважче — відчувати, що в дітей немає ні батька, ні матері”, — каже Олена Дубініна.
Олена розповідає, онуки їй у всьому допомагають: і прибирати, і посуд помити, і їсти приготувати. Найстарший онук Микита хоче як і батько стати військовим. Хлопець планує вивчитись на артилериста.
“Це головна моя мета — захищати нашу батьківщину. Тим більше війна йде на Донбасі — звідки я родом. Ворог прийшов до нас, ми маємо його знищити. Найбільша моя мрія — щоб закінчилась війна, щоб більше не гинули мирні люди, військові”, — каже онук Олени Микита Савенко.
Як згадка про батька на стіні у львівській орендованій квартирі – прапор.
“Це подарували моєму батьку біля шахти Будівка, бригади, яка стояла поруч з бригадою мого батька, і він у мене залишився, як пам’ять”, — додає син захисника Микита.
Коментарі