Свобода – здатність обирати буття. Проєкт львівської художниці Оксани Борисової

Львівська художниця, викладачка художнього текстилю у львівському коледжі імені Труша Оксана Борисова цьогоріч презентує проєкт «ДНК-КОД Свободи. Ідентифікація війною».

24.09.2024
Свобода – здатність обирати буття. Проєкт львівської художниці Оксани Борисової

Виставка відбувалась у Національному музеї у Львові імені митрополита Шептицького, у музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку і зараз експонується у виставкових залах львівського музею Олени Кульчицької.

Мисткиня у своїх роботах на полотні відтворила власні творчі рефлексії на українське сьогодення, показала зразок генетичного коду українців, який зашифрований в особливих орнаментах народної рушникової вишивки. І цей код передається від покоління до покоління. За словами авторки, образ монолітної броні, українського воїна-лицаря вона старалась візуалізувати в дизайні панно, які виконані у техніці цифрового друку на тканині. Її панно це одежі-нарамники, які зроблені спеціально для воїнів прикордонного загону, як обереги.

Цей орнамент, немов відбиток пальця, як національна і персональна ідентичності народу. І панно з відбитком пальця, де в центрі вимальовується домен України, витає над інсталяційними елементами. Це і відбиток часу, і унікальний скрипт, надісланий майбутнім поколінням, і символ консолідації, і символ української Перемоги.

Одна з головних робіт нагадує рушник із нанесеною шрифтовою композицією тексту з 90-го псалма. В інсталяція «Мамин рушник» використано мотив «Дерева життя» із родинного рушника художниці, який вона береже як реліквію, пам’ять про свою маму. Рушник, як культурний символ України, є материнською дорогою добра, що проглядається у візерунку «Дерева Життя», де і закодовані послання пращурів.

Вишиваний орнамент давнього рушника є голосом минулих поколінь. А мотив «Дерева життя» – майбутнє послання. Це послання до світу: ««Дерево» українського народу квітнуло, квітне і квітнутиме завжди!».

Старовинну ідею світобудови українцям потрібно відстояти, захистити свою дорогу до добра, наголошує Оксана Борисова. Тому й поєднала традиційний орнаментальний образ рушникового «Дерева Життя» з камуфляжним (піксельним) орнаментом, що символізує нелегку дорогу до Добра і супротив злу.

«У перші дні війни моя родина прийняла знайомих із Харкова і Києва. Я долучилася до волонтерської спільноти і плела сітки. Це дало мені розуміння, що ми не жертви, а борці. Бо вже у 2014 році на українському Майдані ми сказали всім, що обираємо гаслом свого існування – Свободу. Тепер настав час відстоювати це гасло Червоною кров’ю, Чорним потом та Білими сльозами. Ці три кольори і домінують в моїх творах.

Сьогодні наші воїни, немов лицарі, боронять цінності всього вільного світу. Тому я і створила панно у вигляді лицарської одежі – нарамників. Але ці нарамники вже не ті, що прикривали обладунки давніх лицарів. Тепер це символічний одяг монолітної броні українських воїнів», – каже художниця Оксана Борисова.

Мисткиня розповіла, що у своєму проєкті хотіла показати також і тих, кого війна позбавила домівки, над ким знущалися і над ким втішалися тортурами росіяни. Доля жертв цієї війни не має права канути ні в забуття, ні в «статистичні» наслідки війни.

На виставці представлено одяг дівчини, що переховувалася в підвалах Бучі. Тепер це немов музейний свідок того, що нинішня трагедія України має відійти в минуле і ніколи не повторюватися.

«Під час роботи над проєктом у мене виникало багато емоцій, які я і хотіла донести глядачам. Я думала, як створити загальну інтуїтивну атмосферу для кращого сприйняття моїх роздумів. Допомога прийшла від дешифрування структурно-смислової композиції «Дерева Життя»: коріння дерева – це минуле, яке в експозиції я представила, як одяг біженців, стовбур дерева – це наше сьогодення, яке ми відстоюємо монолітною «стіною», що вибудувалась з панно-нарамників, а крона – це майбутнє, що матеріалізується у білих футболках, які декоровані моїм відбитком пальця з доменом України в центрі.

Я намагалась створити не просто виставку, а певне емоційне середовище, яке спонукало би до роздумів щодо власних життєвих кроків, до усвідомлення того, що нам необхідно гуртуватись довкола наших культурних кодів ідентичності, потрібно пам’ятати свою історію», – зауважила мисткинця Оксана Борисова.

Професор, доктор мистецтвознавства, академік Національної академії мистецтв України Орест Голубець вважає, що проєкт «ДНК – КОД СВОБОДИ. Ідентифікація війною» пропонує зануритися у концепцію ідеї вільної України візуальними та аудіообразами.

«Цей проєкт послання акцентує нову реальність, що загрожує українській Свободі, яку можна вибороти тільки спільними зусиллями консолідованого українського народу. Війна ідентифікує кожного з нас зокрема і разом – як націю», – говорить професор Орест Голубець.

Виставка Оксани Борисової експонуватиметься у виставкових залах музею Олени Кульчицької до 30 вересня.

Коментарі

12:41
Історія 23-річного добровольця, який став командиром взводу безпілотників на передовій
Взимку 2023 року 23-річний комп’ютерний інженер Сергій із Рівненщини твердо вирішив – з власної ініціативи вступити на військову службу. І так колишній програміст став очима артилерійської бригади: спостерігає за військовою технікою російських окупантів з допомогою безпілотних авіаційних комплексів та допомагає підрозділам гармашів її ефективно знищувати. На даний момент молодший лейтенант уже став командиром взводу безпілотних авіаційних комплексів 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
18:35
Переможцем тендеру буде «несподівано», але знову ОНУР?
Якщо не садиш дерева, то не ремонтуєш дороги у Львові.
13:18
Суд відпустив під заставу 90 тисяч гривень скандального львівського забудовника Андрія Кучму
Компанія ТОВ «Гарнобуд» Андрія Кучми фігурує в численних судових позовах.
20:51
Страх і ненависть до ТЦК: чому українці не люблять цю структуру?
Нещодавні неадекватні заяви й дописи нардепа Гончаренка спричинили нову хвилю дискусій щодо ТЦК. І якщо одні зауважують, що робота цієї структури — головне джерело поповнення лав українського війська, то інші наголошують на "свавіллі", "бусифікації" та порушенні прав людини. Проте не все так просто, як би нам хотілось. Бо ж ТЦК — це також частина Збройних сил України, а нехаяти власних військових у час, коли вам загрожує ворог — дуже небезпечно. То де взялась ненависть до ТЦК, хто у цьому винен і якою є роль "простих українців"? Давайте з'ясуємо.