До суду звернувся підполковник поліції Юрій В., якого у вересні цього року звільнили з посади через мобілізацію на військову службу. Позивач розповів, що на початку вересня 2024 року його викликали у кабінет начальника райвідділу поліції та під відеозапис вручили повістку в ТЦК для звірки даних. Підполковник був переконаний, що має бронювання, але у ТЦК з’ясувалось, що це не так і його мобілізували на військову службу. Після цього Юрія В. звільнили з поліції, зараз підполковник служить у одній з військових частин, повідомляє Zaxid.net.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки «він не виявляв бажання переводитись на роботу у інші міністерства чи відомства, як зазначено у наказі про його звільнення, не писав жодних рапортів про перевід його на інше місце роботи чи служби, бажав і бажає проходити службу саме в поліції». У своєму позові Юрій В. посилається на Кодекс законів про працю України, зокрема на 119 статтю, яка передбачає збереження за працівником місця роботи і посади на підприємстві, у якому він працював на час призову.
Представник Нацполіції Львівщини подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що Юрія В. звільнили зі служби в поліції, бо він перейшов на службу до Міністерства оборони України, у підпорядкування військової частини.
Цю справу розглянула суддя Олена Хома, яка дослідила усі матеріали та аргументи сторін. Вона зазначила, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.
«Прийняття відповідачем наказу про звільнення Юрія В. з органів поліції зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби. За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, які відповідачем були не дотримані», – вказано у рішенні суду.
Суддя задовольнила позов Юрій В., скасувавши наказ про його звільнення із поновленням на посаді. Рішення суду ще можна оскаржити у апеляції.
Коментарі