У генія урбаністики Чаплінського з його хронічною сверблячкою вдосконалювати архітектурне середовище з’являються послідовники. Цілком зрозумілим є бажання молодих архітекторів самовиразитися і щось сотворити, але чого, питається, не самовиражатися і творити десь поза межами історичного ареалу.
Видається, що справа Чаплінського, людини з великими комплексами увійти в історію міста новітнім Захаревичем чи Левинським, але браком таланту для цього, буде процвітати. І тут питання не тільки в юних урбаністах.
Чим більше ідей, тим більше коштів можна виділяти спеціальним людям на розробку проєктів із усілякою документацією, навіть якщо їх ніхто ніколи не буде реалізовувати. Як приклад, бажання згаданого Чаплінського копати Пелчинський став.
І взагалі, то тільки мені здається, що кожен робочий день в урбаністів Садового-Чаплінського розпочинається з променадом історичним Львовом у пошуках площ, вулиць і навіть окремих будинків, де ще можна насрати своїми ідеями?
Роман Онишкевич
Коментарі