Щоб стягнути одну пісню, потрібно було кілька годин, а відеокліп – цілу вічність. І от одного такого недільного ранку, після безсонної ночі в офісі якоїсь грантової канторки, до нас телефонує Юрко З.
– Хома, в мене тут ефір (якийсь там типу “Недільний сніданок”) і треба рецепт від випадкового слухача.
– Юрку, ти ж знаєш, як треба, то треба.
– А потім зможете ще музику замовити.
– Ееее… Оке.
Щоб ви розуміли, на той час ми слухали в основному doom-metal – це депресивний напрямок екстремальної музики, який виник на противагу тенденції грати якомога швидші гітарні рифи та швидко гамселити по всіх барабанах. Тому doom грали повільно і тягуче. В середньостатистичного обивателя, життя якого нудне та позбавлене мети та шляхетних мрій, така музика навіює розпач та, навіть, може призвести до самогубства. Ми ж веселі хлопці, тому занурення в світ цієї музики спричиняло лише приємний меланхолійний стан. Заєць довший час був переконаний, що Sepultura це теж doom-metal тільки тому, що його касетний магнітофон Sanyo затягував і грав вдвічі повільніше.
Отож, лунає “випадковий дзвінок”. Ми всі в очікуванні.
– Доброго ранку, це “Радіо Тернопіль”.
– Ого, яка приємна несподіванка – відповідаю я з непідробним здивуванням.
– З яким рецептом ви познайомите наших слухачів? – фальшиво вдає непідробність ведучий.
– Мммм….. Це будуть “Жаб’ячі лапки по-пластунськи”.
– Ееее…. Ми слухаємо вас.
Я описую спершу, як потрібно підручними засобами вполювати жабу поблизу Тернопільського ставу та як не сплутати її з ропухою, бо ропухи отруйні. Потім про те, як оглушити жабу і відірвати ніжки, зробити маринад і засмажити цибульку на олії… Через телефонну слухавку дискового телефону якось аж відчувається, як тернополяни, що слухають цей ефір, струшують з себе залишки сну. Проте завдання ускладнюється тим, що мої друзі просто сині зі сміху і ти ледь стримуєшся теж.
– Дуже дякуємо за такий рецепт – каже “томним” голосом ведучий гамуючи всі емоції від такого неординарного ефіру. А яку пісню ви бажаєте замовити?
– Я б хотів почути пісню A Kiss to Remember у виконанні гурту My Dying Bride.
– Але музичний редактор каже, що у нас немає цього треку.
– Я впевнений, що є. Позаду ведучого крайній стелаж з дисками четвертий диск зверху.
На Радіо Тернопіль ми теж тусувалися, я навіть якийсь час підпрацьовував нічним сторожем і коли оглядав аудіотеку, з подивом зустрів єдиний диск “екстремальної” музики з усього тодішнього шлаку. Це сьогодні ми можемо чути в радіоефірі музику, яка не надто обмежується тодішнім поняттям “неформат”. В кінці 90-х все, що звучало жорсткіше за Ірину Білик, було радіо-єрессю.
Здивований діджей вмикає цей прекрасний трек тривалістю аж 7:32 (!!!). Для когось це здалося вічністю.
Я не знаю, чи після нашого звукового тероризму існує статистика самогубств в цей та наступні дні в Тернопільському районі та куди досягав кволий сигнал “FM Радіо Тернопіль”, але, сподіваюсь, що багато тернополян після цього пізнали цю сторону прекрасного.
Ростислав Антимис
Коментарі