Про це повідомляє видання Фотографії старого Львова.
Як зазначено в посмертній згадці, опублікованій в щорічному звіті гімназії за 1890 р., Іван Вербицький народився у Львові. Навчався у гімназіях Перемишля і Ряшева, а відтак на філософському факультеті Львівського університету. У 1864 р. він отримав призначення асистента вчителя в цісарсько-королівській гімназії у Бережанах. Через два роки його перевели до Перемишля, а у 1867 р. знову направлений до Бережанської гімназії. У 1873 р. Крайова шкільна рада призначила його на посаду учителя ц.-к. гімназії у м. Броди, де він працював до самої смерті.
Іван Вербицький був викладачем історії, географії, вів додатковий курс краєзнавства (регіональної історії). Помер 7 березня 1890 р. від пневмонії та був похований 10 березня на міському цвинтарі м. Броди.
В біографії Івана Вербицького чимало суперечностей і білих плям. В Інтернеті можна зустріти непідтверджену згадку про те, що він був директором гімназії у Бродах, є відомості про 4 дітей подружжя Вербицьких (Ольгу, Герміну, Емілію, Ярослава). У Вікіпедії згадано, що дочка Ольга померла у віці 14 років, можливо, від того, що з’їла свіжовипечений хліб та редиску, і була похована у Бродах (могила на даний час не виявлена, можливо, знаходиться біля поховань батьків). Про сина Ярослава (внука композитора) написала Наталя Косиняк, молодший науковий співробітник відділу наукових досліджень музичних творів та фотодокументів Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника у своїй статті «Невідомі рукописи музичних творів Михайла Вербицького (із фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника)». «Вербицький Ярослав Іванович — внук композитора Михайла Вербицького. Народився 21.12.1872 р. у Бродах. Його батько Іван був директором Бродівської німецької гімназії. Закінчив спочатку цю гімназію, згодом два університети. Знав сім мов. Одружився з італійкою, донькою Карло Бенноні. Її бабця, Франціска Альгай Люстен, була угорською принцесою французького походження. Ярослав Іванович Вербицький помер на 81 році життя, похований 08.09.1953 р. на Личаківському цвинтарі».
Як зазначили у матеріалі, попри різні лихоліття і руйнації могила сина Великого Українця збереглася, хоча стан її досить печальний. Напис майже втрачений, читаються лише окремі букви прізвища, написаного польською мовою (дружина, що померла 16 років пізніше, була полькою за походженням). На щастя, поруч збереглася в значно кращому стані могила жінки Івана – Емілії з Ярошевських Вербицької (1841–1906).
Пам’ятники подружжя Вербицьких виготовлені у формі обелісків, що стоять на п’єдесталах. Монумент на могилі Івана виконаний з каменю пісковика, правдоподібно, місцевого походження, він встановлений раніше й зазнав ерозії, внаслідок чого літери майже стерлися і погано читаються.
“Цікаво, що напис на пам’ятнику вибитий із західної сторони (зі спини), як зазвичай буває на похованнях священників. На могилі Емілії обеліск зроблений з теребовлянського каменю. Він зберігся краще. Проте на самому написі з’явилися колонії лишайників, які руйнують камінь. Проблемними є фундаменти надгробків, вимурувані з цегли, яка внаслідок потрапляння вологи і під вагою обелісків потріскала”, – йдеться у повідомленні.
“Монументи на могилі сина і невістки автора музики державного гімну потребують якнайшвидшого порятунку і реставрації. Сподіваюся, що дана публікація приверне увагу небайдужих людей, які забажають докластися до збереження цієї маленької частини великої української історії. Важливо, щоб 2025 рік на Львівщині, проголошений роком Михайла Вербицького, став і роком збереження пам’яток, пов’язаних з його пам’яттю і родиною”, – підсумували у матеріалі.
Коментарі