Міжнародний день музеїв – не тільки професійне свято музейників, а усієї культурної спільноти

Зі святом, дорогі музеєтворці та музеєлюбці! Ви найкращі з людей, позаяк ви – з породи небайдужих! Ви ті, кого зазвичай називають хранителями минулого, лицарями пам’яті, та насправді ви – ТВОРЦІ МАЙБУТНЬОГО.

18.05.2025
Міжнародний день музеїв – не тільки професійне свято музейників, а усієї культурної спільноти

Своєю щоденною невпинною працею ви перетворюєте речі на цінності, слова на ідеї, а предмети на сенси.

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ – не тільки професійне свято музейників, а усієї культурної спільноти: відвідувачів, дослідників, партнерів, спонсорів, меценатів, органів управління… Врешті, держави в цілому.

Адже розвинута музейна справа – КРИТЕРІЙ ЗРІЛОСТІ, самобутності й спроможності держави як такої. Держави квітнуть лише там, де в розквіті музеї, і навпаки: занепад музеїв – тривожний симптом занепаду державності…

Усім нам: тим, хто в музеях і тим, хто поза, – важливо усвідомити, що музеї – це не тільки скарбниці минулого, а форуми сучасних ідей і ЛАБОРАТОРІЇ МАЙБУТНЬОГО.

СУЧАСНИЙ МУЗЕЙ – це не лише сховище культурної спадщини, а передусім інструмент національної ПОЛІТИКИ ПАМ’ЯТІ й конструювання ІДЕНТИЧНОСТІ.

Ефективність цього інструменту передусім залежить від того, які руки й голови його застосовують. І це мають бути міцні й умілі руки, ясні й мудрі голови. І гарячі серця, повні любові до справжнього і непроминального: тих цінностей, які не звітріють від часу на розпуттях велелюдних, а лише дорожчають з плином історії.

Саме тому музеї мають змінюватися разом із суспільством і бути в авангарді цих змін, а не пасти задніх і спочивати десь на узбіччі.

«Тихий», пасивний та інертний музей, музей без відвідувачів та дослідників-науковців, без дитячого гамору і несподіваних та іноді провокативних підлітково-молодечих запитань, без людей з інвалідністю і тих, що потребують реабілітації через мистецтво, – це мертвий музей, нікому не потрібна «реліктова» інституція, яка не має шансів на майбутнє.

Сучасний музей має бути суб’єктним і проактивним. Відкритим і динамічним. Чесним і критичним. Командним і креативним.

Адже музей – це засадничо командна гра. Якщо хочете, футбол, а не шахи.

Сила музею – це СИЛА КОМАНДИ. У музей не грають наодинці. І кожен успіх музею – це завжди успіх команди. Тому, на моє переконання, саме КОМАНДНЕ ЛІДЕРСТВО (а не лише індивідуальне) – ключ до успіху музеїв. Яким би проактивним, креативним і навіть геніальним не був директор, самотужки він не створить такий самий успішний музей: для великої справи потрібна така ж проактивна, креативна й геніальна команда!

Тому й історія музеїв – це не історія директорів, а історія музейних команд, ІСТОРІЯ ЛЮДЕЙ.

Я завжди кажу, що найбільша проблема музеїв – не гроші, а люди. Мотивовані, освічені й творчі люди з сучасним критичним мисленням, відкриті до змін та нових досвідів, готові до наполегливої (спів)праці та експериментів.

СУЧАСНИЙ МУЗЕЙНИК/-ЦЯ – не стереотипний суворий «наглядач» чи вкритий столітнім пилом «кустос-архіваріус», що світа Божого не бачить зі свого тихого куточка, а творець позитивних змін й активний комунікатор. Він активний член суспільства й агент змін, а не сторонній спостерігач і тим паче не жертва обставин, забута Богом і людьми.

ЛЮДИ народжують ідеї, ІДЕЇ втілюються в проєктах, ПРОЄКТИ здобувають РЕСУРСИ (зокрема й фінансові). Одначе якщо в музеї не буде «правильних», себто професійних, креативних і мотивованих людей, то його не врятують ніякі гроші – як і ніякі «реформи», замислені й спущені «згори».

Не чиновники й не органи управління – головні творці музейних змін, а самі музеї, тобто самі музейники/-ці. І доки вони цього не усвідомлять, будь-яким змінам – гріш ціна…

А під лежачий камінь вода не тече…

CHANGE OR DIE – гасло, яке стосується музеїв тою ж мірою, що й суспільства загалом. Особливо буремної воєнної пори, коли музеї в зоні найвищого ризику, коли вони стають мішенями ворожої зброї, та водночас – територіями свободи та суб’єктами формування національної й культурної ідентичності.

Тому лише ті музеї, які активно й цілеспрямовано рухаються до усвідомленої МЕТИ, мають шанс на майбутнє.

Тож важливо, щоб у самих музейників, у музеїв як професійних та інтелектуальних спільнот була чітка ВІЗІЯ цього майбутнього й ДОРОЖНЯ КАРТА маршруту до нього.

Та насамперед – ясне усвідомлення своєї високої й шляхетної МІСІЇ: творити майбутнє,
(пере)осмислюючи минуле, з перспективи мінливого сьогодення.

…Зазвичай, коли говорять про музеї, використовують красиву метафору «мандрівка в минуле». Це справді так: музеї дають унікальну можливість поринути в минувшину, заглибитися в історію, упорядкувати архіви пам’яті…

Та МУЗЕЙ ЯК МАШИНА ЧАСУ працює і в інший бік: музеї іноді випереджають час і зазирають у майбутнє на підставі історичного досвіду й наукового прогнозування. І це не просто метафора. Це просто правда.

УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО неможлива без сучасних музеїв, українських за духом і змістом, а не лише за назвою, адресою і «пропискою». І серед музейної мережі, на моє переконання, сьогодні не має бути жодного, фінансованого державою чи місцевою владою, який не працює на українську ідею й УКРАЇНСЬКУ ПЕРЕМОГУ.

Бо українська національна ідея вже сьогодні живе і кується в українських музеях.

Дякую команді Дому Франка Дім Франка – Franko House, з якою щодня творимо майбутнє разом. І кожен день для нас – то день музеїв!

Відео про роботу українських музейників в умовах війни, яке команда Дім Франка презентувала на міжанродному музейному форумі

Богдан Тихолоз, директор Дому Франка

Джерело

Коментарі

12:41
Історія 23-річного добровольця, який став командиром взводу безпілотників на передовій
Взимку 2023 року 23-річний комп’ютерний інженер Сергій із Рівненщини твердо вирішив – з власної ініціативи вступити на військову службу. І так колишній програміст став очима артилерійської бригади: спостерігає за військовою технікою російських окупантів з допомогою безпілотних авіаційних комплексів та допомагає підрозділам гармашів її ефективно знищувати. На даний момент молодший лейтенант уже став командиром взводу безпілотних авіаційних комплексів 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
18:35
Переможцем тендеру буде «несподівано», але знову ОНУР?
Якщо не садиш дерева, то не ремонтуєш дороги у Львові.
13:18
Суд відпустив під заставу 90 тисяч гривень скандального львівського забудовника Андрія Кучму
Компанія ТОВ «Гарнобуд» Андрія Кучми фігурує в численних судових позовах.
20:51
Страх і ненависть до ТЦК: чому українці не люблять цю структуру?
Нещодавні неадекватні заяви й дописи нардепа Гончаренка спричинили нову хвилю дискусій щодо ТЦК. І якщо одні зауважують, що робота цієї структури — головне джерело поповнення лав українського війська, то інші наголошують на "свавіллі", "бусифікації" та порушенні прав людини. Проте не все так просто, як би нам хотілось. Бо ж ТЦК — це також частина Збройних сил України, а нехаяти власних військових у час, коли вам загрожує ворог — дуже небезпечно. То де взялась ненависть до ТЦК, хто у цьому винен і якою є роль "простих українців"? Давайте з'ясуємо.