В результаті короткого, але інтенсивного обстрілу поранено трьох осіб зі супроводу командарма – двоє рядових автоматчиків та їх командир-сержант. Обидва генерали ушкоджень не мали.
Засідку провела сотня “Месники” (к-р поручник Павло Когуч-“Павло”). Безпосередньо акцією командував чотовий “Ґонта”.
Політвиховник тактичного відтинка УПА “Чорний ліс” Василь Сендега-“Чайка” так описував дії повстанців: “Повітря пронизує гострий наказовий голос чотового Ґонти: «Лімузина справа, вогонь!» Всі зриваються і підбігають до рова. Цільно грякнув кулемет ройового Солов’я. Черга пронизує мотор машини, кабіни та задні місця. З куряви, що постала вслід за машиною, показується друга машина. її зустрічає доля попередньої. Вогонь з автоматів та самозарядних крісів, що вторували кулеметові Солов’я, зробили, як це кажуть повстанці, з машини решето. Сильний розгін кидає машини далеко вдолину. На віддалі яких 150 метрів машини здержуються, трофеїв забрати неможливо, – занадто близько гарнізон. Він за п’ять хвилин найпізніше буде тут. На станції Тязів крики. На залізничному мості стріляє охорона. Чотовий Ґонта подає наказ відступати. За кілька хвилин нас закрили кущі лазів, що безпосередньо притикають до Чорного лісу. Наступного дня ціла дивізія більшовицьких посіпак рушила в Чорний ліс шукати нас. Але ми – вітер у полі, їм нас не знайти.”
В деяких підпільних виданнях подавалося, що Москаленко у засідці загинув. Ця помилка перекочувала і до окремих досліджень.
При цьому в інших повстанських документах інформація подавалася більш обережно.
У звіті Станиславівської округи ОУН за квітень-травень 1946 зазначено: “Збито дві легкові автомашини. Вбито одного генерала (населення говорило, що це генерал-полковник Москаленко). Поранено двох полковників”.
У згаданому нарисі політвиховника “Чайки” мова йшла тільки про можливе поранення: “За кілька днів донесла нам розвідка, що на тій засідці, між іншими, був тяжко ранений генерал-полковник Москаленко”.
Не треба обманюватися, що в засідці могли загинути армійці-фронтовики. 38 армія під орудою “Смершу” активно долучалася до протиповстанської боротьби, облав і терору мирного населення, особливо під час т.зв. виборів до Верховного Совєта СССР та сумнозвісної зимової блокади.
Історик Василь Ільницький в книзі “Карпатський край ОУН в українському визвольному русі” цитує слова самого Москаленка: “Каральні органи, ставляться так, що молодих дівчат і хлопчиків 27–28-го року народження, ще неповнолітніх нічого арештовувати. А якщо ці маленькі люди вбивають наших офіцерів і бійців?” і далі: “Я схильний до того, що деякі наші каральні органи дуже м’яко ставляться. Потрібно люто розправлятися, а щоб були причини для розправи, потрібно попрацювати і покопатися, і ці причини знайдуться”.
Згодом Москаленко і Єпішев відігравали важливу роль в партійному і військовому керівництві СССР.
Москаленко в червні 1953 очолював групу офіцерів, які арештовували Берію. Після цього призначений командувачем Московським військовим округом (1953–1960), відтак довгі роки був заступником міністра оборони СССР (1962–1983); член ЦК КПСС (1956–1985); маршал Совєтського Союзу (1955), герой Совєтського Союзу (1943, 1978), нагороджений сімома орденами Леніна.
Єпішев, який перед війною керував Харківським обкомом КП(б)У, кілька місяців після засідки повстанців призначений секретарем ЦК КП(б)У з кадрів (1946–1949), згодом очолював Одеський обком партії (1950–1951, 1953–1955), був заступником міністра госбєзопасності СССР з кадрів (1951–1953), послом в Румунії та Югославії (1955–1962), а відтак довголітнім начальником Головного політичного управління Совєтської армії і військово-морського флоту (1962–1985); член ЦК КПСС (1964–1985); генерал армії (1962), герой Совєтського Союзу (1978), нагороджений чотирма орденами Леніна.
Обоє померли в 1985. А могли і в 1946…
Володимир Мороз
Нагадаємо, 25 травня Київрада позбавила звання «Почесний громадянин міста Києва» Леоніда Брежнєва, Олексія Єпішева, Віталія Масола, Кирила Москаленка, Олексія Федорова та Тіня Чионга.
Коментарі