Про це повідомляє пресслужба Львівської міськради.
15 років пані Олена пропрацювала у центрі соціальних послуг та реабілітації «Джерело», а останні 10 — працює у садочках. Паралельно з цим найкраща освітянка викладає в університеті – готує майбутніх логопедів.
«Я – донька вчительки. Ще коли мені було 15 років, я вчилася у греко-католицькому ліцеї, де познайомилася зі спільнотою “Віра і світло”. Так я стала приятелькою людей, які мають ментальні порушення. Це вплинуло на мене і я вирішила обрати не звичайну педагогіку, а спеціальну і поїхала до Києва вчитись на логопеда в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова. Після, почала працювати у реабілітаційному центрі “Джерело”. Коли ти працюєш з дітками, які мають порушення, то завжди треба прикладати більше чарів та магії, бо вони фізично можуть тебе погано чути, бачити, чи взагалі не можуть рухатися як інші. Однак, через фізичні порушення і чималі обмеження, вони можуть бачити ті речі, які не бачимо ми. Одного разу мій вихованець Микола звернув увагу на неймовірну хмарку. І я розумію, що якби він мені її не показав, я б ніколи на неї не глянула. І це є їхнім даром», – розповідає пані Олена.
Після роботи в “Джерелі” Олена Бущак почала працювати у дитячих садочках.
Останні вісім років логопединя працює у садочку №153, що на вул. Науковій. Зараз тут навчається 300 діток, з них 70 – потребують корекції мовлення. Зазвичай дошкільнят вчать чітко вимовляти букви і звуки у старшій групі, коли вони готуються до школи. Натомість пані Олена разом із колегами вирішили дещо відійти від цієї практики і почали коригувати мовлення не лише у дітей п’яти років, але починаючи з трьох рочків. Відтак вже у старшій групі у логопедів менше роботи.
Андрійко — один із вихованців садка, якому допомогла розговоритися Олена Бущак. Зараз він у 5 класі і чудово розмовляє, однак так було не завжди – згадує мама Андрійка, Наталія Попович.
«Мій син дуже пізно почав говорити. Перш ніж з ним почала працювати пані Олена, він половину букв не вимовляв, “сюсюкав”. Олена Олександрівна допомогла йому розговоритися. Дуже важливо, що синові подобались її заняття. Навіть зараз, коли ми гуляємо біля рідного садочка, Андрійко каже: “Мам, а давай зайдемо до тої тьоті, яка мене вчила говорити. Нехай подивиться, як я вже гарно розмовляю!”. Тому я дуже вдячна пані Олені за її працю»,- наголошує Наталія Попович.
Також Олена Бущак пригадує досвід у роботі із дівчинкою, яка користувалась кріслом колісним.
«У нас була Христинка, яка мала і крісло колісне, і рамкові ходунці. Нам усім було непросто. Але ми впорались – Христинка успішно закінчила садок, зараз вчиться у загальноосвітній школі. Я пригадую сльози мами, коли ми на вулиці танцювали (це був ковідний час і ми проводили музичні заняття на вулиці), бо вона дуже тішилася, що Христинка була з іншими дітьми. Тому важливо, щоб садки були відкриті для всіх, і щоб батьки не боялися привести свою дитину, яка має певні порушення, до звичайного садка. Це дуже добрий досвід для усіх», – пояснює пані Олена.
У своїй роботі найкраща освітянка використовує методику Монтессорі, яка робить ставку на розвиток природних інтересів дитини, а не на використання формальних методів навчання. Роль педагога в ній – спостерігати і пропонувати нові ігри, коли дитина до них готова.
«Я пригадую своє знайомство з методикою Монтессорі, це було у “Джерелі”. У нас була група дітей з аутизмом і синдромом дефіциту уваги. Там завжди було надзвичайно шумно. Якось ми вели в цю групу донорів і я хвилювалась, щоб діти не знесли їх з ніг, але коли ми зайшли, я була шокована – дітей не було чутно взагалі, кожен з них мав своє завдання і спокійно працював. Мене це настільки здивувало – як правильно підібрана гра може захопити увагу дитини, до того ж дитини, яка має психічні порушення. Так я почала багато досліджувала і застосовувала цю методику в “Джерелі”. Коли я вже працювала в 153-му садочку, я запропонувала відкрити кабінет Монтесоррі. Сюди місто закупило відповідні матеріали і ми почали з ними працювати. Вже 8 років їх маємо та бережемо кожен кубик, бо як не стане однієї деталі, вся гра втратить сенс», – додала вона.
Олена Бущак шукає особливий підхід до кожної дитини, бо всі вони різні. Важливо, що логопединя використовує у своїй роботі і багато підручних засобів.
Найкраща логопединя допомагає коригувати мовлення не лише дошкільнятам, але й підліткам, які готуються вступати до вищих навчальних закладів.
«Мені дуже шкода підлітків, які приходять до мене на корекцію мовлення в 11 класі. Зазвичай це абітурієнти до юридичного, театрального факультетів, факультету журналістики. Там вилізають всі їх помилки в мовленні, які вони не виправили, коли ще були малими», – зауважує жінка.
Окрім роботи у садочку, Олена Бущак навчає майбутніх логопедів на кафедрі спеціальної освіти педагогічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Свій практичний досвід вона поєднує із наукою, аби мати можливість й надалі розвиватися, вдосконалювати професійні навички. На її переконання, в українській логопедії ще досі залишається негативний радянський наратив. Насамперед у ставленні до дитини, про те, що їх треба заставляти робити не дуже приємні вправи, незалежно від того потрібні вони, чи ні.
Своїх студентів логопединя вчить бути професіоналами своєї справи. Не просто здобути освіту, отримати диплом і піти працювати. А бути НАЙКРАЩИМИ у своїй професії.
«Я пригадую, цікаву дискусію зі своєю студенткою з приводу професіоналізму. Вона прийшла складати іспит, але не мала достатньо знань, і переконувала, що це не важливо, бо її діти дуже люблять і вона легко з ними може подружитися. На що я їй відповіла: “Це дуже класно, що вам легко знайти підхід до дитини, але коли вона до вас звикне, захоче з вами займатися, а ви не будете мати знань, щоб покращити її стан. Що тоді? Яка користь від професії? Тому дуже важливо мати знання і професійно зростати, щоб стати справжнім професіоналом своєї справи», – наголосила логопединя.
Позмагатися за звання “Найкращої виховательки Львова” пані Олену спонукали її доньки. Вони наполягли, аби мама і тато – теж педагог, вчитель початкових класів Підбірцівського ліцею, подалися на конкурс “Освітня премія Львова”. Мовляв, було б класно, якби обоє батьків перемогли. Тож подружжя вирішило спробувати свої сили разом. І не прогадали: і Олена Бущак, і її чоловік Ігор Бущак отримали освітню премію Львова. Чоловік виграв 35 тисяч гривень, а жінка – 100 тисяч гривень, бо стала найкращою серед усіх працівників дошкілля. Тож мрію своїх доньок вони таки здійснили.
Пані Олена згадує як виконувала завдання, які передбачав конкурс. “Одним із завдань було провести практичне заняття на 10 хвилин у чужому садку, з чужими дітками, які мали 4-5 років. Тему практичного заняття ми витягували наосліп і мені попався малюнок з двома хлопчиками, один з яких користувався кріслом колісним. Не можна було користуватися телефоном, іграшками. Ми мали лише фломастери, олівці та папір. Мені вдалося зацікавити діток і провести гарне заняття”.
Олена Бущак згадує свої емоції, коли її оголосили найкращою вихователькою Львова. Жінка зізнається, що особливих хвилювань у неї не було, бо десь підозрювала, що може бути в трійці лідерів, адже у 2021 році вже перемагала у конкурсі “Успішний педагог”. Однак, щиро зраділа, коли почула своє прізвище серед переможців.
«Це стало для мене великою радістю. Я відразу згадала своїх друзів з “Віри і Світло” і спільноти “Лярш-Ковчег”, бо великий внесок у моїй перемозі саме цих людей з ментальними порушеннями. Якби не їхні особливості, то я б не мала того досвіду, не знала б мільйона пісень та ігор, які ми проводили під час таборування з людьми з інвалідністю», – каже Олена Бущак.
Зараз вона готується до поїздки у Фінляндію, яку їй подарували у цьому конкурсі. Також роздумує над тим, на що витратити кошти. У планах, серед іншого, організувати літній табір для своїх друзів зі спільноти “Лярш-Ковчег”.
Коментарі