Да, ви трохи охуєте в перший місяць-два, але далі вам буде морально легше (ну добре, спиздів – вам буде хуйово морально майже завжди).
Колись мені приходила повістка, але по місцю проживання мене не було багато років. Та й не хотів я йти в цей йобаний зоотераріум, тому добре розумію ваше небажання йти.
Але ви не уявляєте з якою легкістю я переступив минулого року поріг військкомату, закинув ногу на ногу і сказав: чуваки, я можу робити оце і оце, але треба до нормальних. І закрутилося. І так, це була бойова навчальна посада після кмб, але потім багато змінилося.
Швидше за все ви потрапите на бойові посади, бо небойові закінчилися ще минулого року. А які бойові – це можете вирішити ви. У вас було цілих два роки. Ну ок, один. Цього достатньо, щоб навчитись чомусь і своїм ротом проговорювати: ні, я не хочу штурмувати посадки, бо це стрьомна хуйня і вмирати не збираюсь.
Армія – це лотерея. Ви не знаєте напевне ким станете потім, але від вас залежить багато в цьому королівстві тупих рішень і дивних алгоритмів. Але у вас є рот, яким треба говорити і руки, якими треба жестикулювати, якщо не допомагає рот. Ну і ноги – щоб с’їбатися кудись, коли на вас показали пальцем.
Є в армії і нормальні командири, є уйобіщні. Так було завжди і так буде ще якийсь час. Так у будь-якій армії світу, бо ця макросистема така.
Час лівацької хуйні закінчився. Питання стоїть про виживання. Можна скільки завгодно говорити про котів і псів, які стресують чи рятувати лопухи в екосистемі Києва. Все другорядне, бо мова йде про виживання і я нічого нового вам не сказав.
Є другий варіант: втопитися нахуй в Дністрі, зробити собі довідку, одружитися на телевізорі. Вам жити з цим буде складно. Хоча, розумію, що похуй.
У нас з вами є визначальні наступні роки. Навіть якщо все заморозиться зараз, ми отримаємо знову війну через 10 років.
Все одно рано чи пізно до вас напряму звернеться Залужний. Але все це час. Час на наше виживання.
Ельдар Сарахман
Коментарі