Але окремої лікарні для інфекційних хворих в тодішній столиці Галичини (коронного краю у складі Австро-Угорщини) не було. Для покращення санітарної ситуації в місті вживалися різні заходи, навіть такі радикальні, як замурування під землею у каналізаційному колекторі річки Полтви, яка на той час перетворилася у стічну канаву із нечистотами і стала розсадником інфекцій.
Та медикам уже тоді було відомо, що найкращий спосіб убезпечити місто від поширення інфекцій — ізолювати хворих, щоб не допустити стрімкого зараження інших. Як повідомляла тогочасна газета Kuryer Lwowski, у 1908 році у магістраті Львова зібралася міська рада здоров’я, на якій було запропоновано визначитися з кількість ліжок для хворих у Крайовій інфекційній лікарні. Побудувати її мали державним коштом на ділянці, яку пожертвувала міська влада — на тодішній околиці міста, ближче до Личаківського цвинтаря.
Наприкінці грудня 1912 року у Львові нарешті з’явилися два корпуси лікарні на 120 ліжок, спеціально пристосовані для перебування інфекційних хворих.
“Лікарня відповідає останнім вимогам гігієни. Доставлений хворий відразу підлягає ретельній обсервації і суворо ізольований. Його речі піддають дезінфекції, а сам він після купелі одягається у лікарняний одяг, і доставляється до оглядового покою, де йому встановлюють діагноз. Палата для огляду так влаштована, що може за кілька хвилин повністю бути піддана дезінфекції”, – описувала новобудову Nowości Illustrowane, опублікувавши фото нового шпиталю.
Краківські газетярі нахвалювали технічне обладнання тутешньої кухні. Зокрема, їх вражала електрична плита, на якій можна було за 3 хвилини приготувати 30 літрів кави та спеціальна електрична машина, яка чистила за годину 400 кілограмів картоплі.
Збудовано тоді було цілий комплекс споруд, серед яких – приймальний покій, оглядовий павільйон, два корпуси для хворих та господарські будівлі; житловий будинок для лікарів, житловий будинок для монахинь, кімната для хіміко-бактеріологічної лабораторії, котельня та дезінфектор.
“Усі будівлі опалюються централізовано за допомогою системи опалення, яка дозволяє обігрівати лише певні павільйони або навіть деякі кімнати та частини будинків”, – розповідала про відкриття нового закладу газета Kuryer Lwowski.
З особливою увагою поставилися до знезараження каналізаційних стоків — їх кип’ятили в спеціальних пристроях, після чого вони автоматично змішувалися із хлоридом вапна і тільки після цього потрапляли у каналізацію.
Режим ізоляції дотримувався дуже суворо. Їжу пацієнтам подавали через вікно , відвідувачам дозволяли спілкуватися з хворими тільки через скляну перегородку, широко використовувався для зв’язку із персоналом телефонний зв’язок.
“Службу догляду за пацієнтами виконують монахині, які раніше закінчили навчання у загальній лікарні, пройшли кількамісячний курс медсестринства та склали іспит. Персонал, кваліфікований, медсестри розуміють весь складний механізм ізоляції та дезінфекції, та виконують свою працю безкоштовно”, – писала тогочасна газета.
Попри всі застережні заходи, меперсонал все таки інфікувався під час догляду за хворими. Декілька монахинь померли в лікарні, надаючи допомогу. У 1920 році їхній подвиг вшанували, встановивши поряд з корпусом, де вони проживали, фігуру Діви Марії.
У лікарні всі пацієнти отримували однаковий догляд, віп-палат для заможних людей не було передбачено.
“Внутрішній розпорядок однаковий для всіх пацієнтів, злидар отримує такий же догляд, як і багач. Розподіл пацієнтів класифікується лише відповідно до їхнього діагнозу. Повну ізоляцію забезпечують пацієнтам, яким потрібно уникати всіх зовнішніх подразників. Для неспокійних і навіть божевільних людей є окремі ліжка, забезпечені захисною сіткою. Кожному пацієнту надаються такі зручності та така допомога, що навіть у заможному будинку чи у вишуканому санаторії він не отримає нічого іншого”, – запевняла газета Kuryer Lwowski.
Богдан Скаврон
Коментарі