“Не може бути рівності між жертвою та агресором”, – так повчав католицького ієрарха Президент України, чим означив ту кризу, у якій нині перебуває християнство, представлене не лише московським патріархатом, а й Ватиканською курією. Тож не дивно, що римський понтифік “братається” з російськими першоієрархами, чим виправдовує їхні благословення на війну в Україні.
На жаль, у тому числі і через втрату духовного чуття сучасним християнством, не кажучи вже про взаємосуперечливий і цинічний мікс державних, політичних і фінансових інтересів світової геополітики, людська цивілізація, сама того не помічаючи, опинилася у тотальній кризі зміщених пріоритетів і розмитих цінностей. Чим відкрила “вікно можливостей” для автократичних і терористичних режимів, піонером серед яких став російський президент путін, який, здійснюючи агресію проти України, розпочав нахраписте переформатування світового порядку.
Однак національний український спротив та звитяга ЗСУ “відкрили очі” світовим демократіям, які побачили і ризик катастрофи власного суспільного устрою, і можливості для його збереження, які взаємозалежні від успіху і перемоги України. Тож у своєму європейському турне Володимир Зеленський отримує не лише обійми світових лідерів і нагороди від країн, не лише отримує додаткові фінансові ресурси та військові потужності, а й право, освячене кров’ю і потом свого народу, визначати, окреслювати та називати цінності та пріоритети, на яких повинна бути базована світова геополітична архітектура. Не залежно від того, чи перед ним обрані європейцями представники, чи “намісник Бога на землі”.
Щобільше, 4 травня під час виступу в Міжнародному кримінальному суді у Гаазі Зеленський заявив, що Україна зробить усе можливе, щоб розв’язана росією війна стала останньою у світі. Що ж, амбітний план на подальше життя Президентом озвучений, і на авторитеті Української Перемоги над росією – цілком здійсненний.
А те, що “українське” вже є не просто впізнаване, а й авторитетне та впливове у світі свідчить, наприклад, і цьогорічне українсько-британське Євробачення.
Цього тижня активізувався фронт, і ті вже помітні позитивні тенденції (зокрема, біля “фортеці Бахмут”) можуть стати первістками такого довгоочікуваного російського обвалу під контрнаступом ЗСУ. Більше того, завдяки далекобійним британським ракетам, потужній ППО та посиленому партнерами сухопутному компоненту, ЗСУ не лише надійно тримають оборону та починають контрнаступати, а й влаштовують масові падіння ворожих літаків та гелікоптерів на російській території. Що ж, ми можемо похвалитися не лише збитим російським “кінжалом”, і ці вишукані операції, схоже, лише починаються…
І саме успішність дій українських сил оборони на полі бою і визначатимуть конструкцію, у якій вибудовуватимуть і внутрішню політику тих чи інших країн (у тому числі вибори у США, до яких, за словами Зеленського, війна має закінчитися), і згадувана нами конструкція світового порядку, де Україна вже визначила для себе не лише чільне місце, а й визначає благородну та амбітну ціль з встановлення миру на всій планеті.
Тим часом у львівській політиці, де під егідою президентської політичної сили відбулося зняття з посади голови Львівської обласної ради – представниці “ЄС”, ситуативна більшість, яка звільнила Ірину Гримак, оперативно зайшла в клінч і поки що не знає, як з нього вийти. І це вони ще навіть всерйоз не почали обговорювати кандидатуру нового чи нової голови облради.
Не виключено, що “масла у вогонь” внутрішньовидової боротьби деяких депутатів, які намагаються дражливими для обласної військової адміністрації темами (як от скандал довкола “таємного” гуманітарного складу, системи “Шлях” чи надзвичайної ситуації у Розвадові) її шантажувати для отримання впливових посад при оновленні конструкції облради, підливає глибоко законспірована “Європейська солідарність”. Таким чином розраховуючи, якщо не захопити владу в області “під прикриттям”, то принаймні поторгуватися за достатньо обмежені, але все ж наявні процеси життєдіяльності області.
Наразі серед погоджених рішень є лише скорочення апарату Львівської облради з 78-ми до 58-ми осіб. Все решта – в режимі очікування. Головним каменем спотикання зараз є вакантна посада начальника управління майном спільної власності. Шість маленьких фракцій мають свої думки щодо того, хто б зміг очолити це “грошовите” управління. Ви запитаєте, чому шість фракцій? А все достатньо банально: фракцію “Свобода” уже усунули з переговорного процесу. Але це не полегшило перебіг перемовин.
Ще більше загострив ситуацію виконувач обов’язків голови облради Євгеній Гірник, який ініціював проведення аудиту управління майном спільної власності, а після нього ще й проведення відкритого конкурсу на посаду його керівника (вперше за часи існування цього управління). Такого підходу до управління процесами в обласній раді не був готовий ніхто, навіть однопартійці Гірника, тому “коаліційні” перемовини остаточно затихли і вийшли з публічної площини.
Найближчим часом змін в будівлі на Винниченка не передбачається. І акцент може знову зміститися на площу Ринок, де міський голова Львова Андрій Садовий руками і ногами відбивається від скликання сесії, яку наполегливо ініціюють два депутати – Ломага і Різник. Вони уже навіть спромоглися назбирати необхідну кількість голосів депутатів для скликання сесії, але поки що Садовий і це ігнорує.
Набираємось терпіння і очікуємо…
Джерело: Аналітичний центр “POLITI.KO”
Коментарі