Як знайдені на Тернопільщині Михалківські скарби поневіряючись по світу опинились у росії

Поневіряння по світу золотих Михалківських коштовностей 2700-літньої давнини: Львів, Париж, Відень, знову Львів, а в результаті сьогодні ці раритети – у ленінградському Ермітажі…

12.03.2023
Як знайдені на Тернопільщині Михалківські скарби поневіряючись по світу опинились у росії

Перед вами дві світлини: на першій – два поважних чоловіка сидять у купе поїзда, а на другій світлині – всім нам відомий будинок на площі Галицькій, 15 (там ще донедавна був Галицький центр кіномистецтва навпроти підземного переходу). Що може бути спільного між цими двома фотографіями..?

Почну з того, що чоловік – який на світлині ліворуч – це граф Володимир Дідушицький, який ще за Австро-Угорщини був поважною особою, колекціонером і засновником Природничого музею у Львові. А праворуч на тій же світлині – Владислав Зонтаг – головний охоронець цього музею. За вікном вагона – 1878 рік і обоє цих чоловіків їдуть зі Львова до Парижа на Всесвітню виставку, яка тоді тривала до кінця листопада (про її масштаби і значення свідчить хоча б те, що за кілька місяців цю виставку відвідало близько 13 мільйонів осіб з усього світу).

.

А тепер прошу звернути увагу на дві досить нетипового виду валізи, які судячи з усього додатково з усіх боків укріплені і лежать одна на одній. Як ви гадаєте: що у цих валізах..?

.

З огляду на те, що на виставці в Парижі вже згадані Володимир Дідушицький і Владислав Зонтаг демонстрували перед присутніми золоті коштовності з Михалкова, то припускаю, що у тих двох валізах у той момент й знаходилися ці унікальні раритети 2700-літньої давнини, які були викопані на Тернопільщині близько двох місяців перед тим.

.

Нагадаю, що для закупівлі цих золотих речей на місце виїхав… правильно – вищезгаданий кустош (охоронець) музею Владислав Зонтаг, який й закупив з рук тамтешньої вдови дві діадеми, нашийну гривну, чотири браслети, 12 фібул-застібок (зокрема чотири зооморфних), сім нашивних блях, дві пастових, одну скляну, одну бурштинову і понад 2000 золотих намистин, навершя ритуального жезла, чотири чаші та інші предмети. Загальна вага офіційно придбаних Дідушицькими у 1878 році скарбів у Михалковому становила понад 7,5 кілограмів золота.

.

Так от, власне ці коштовності з Михалкова й знаходяться у тих двох валізах, які бачимо на світлині і які акуратно покладені біля Владислава Зонтага.

.

Після повернення отих двох мужів з Франції до Львова, справи у графства Дідушицьких почали складатися чомусь кепсько. Причому настільки зле йшли ті їхні справи, що у 1900 році (одразу на наступний рік після смерті графа Володимира Дідушицького) його родина вклала увесь Михалківський золотий скарб до Іпотечного банку у Львові маючи на меті отримати ломбардний кредит (а власне тоді згаданий Іпотечний банк й розміщувався у кам’яниці на теперішній площі Галицькій, 15). І знаходилися ці михалківські золоті коштовності у банку, наскільки про це можна судити із архівних матеріалів щонайменше до 1936 року а можливо й до весни 1940 року коли вони, за словами Ярослава Пастернака були вивезені до радянської росії.

Про справжню вартість Михалківського скарбу здогадувались вже тоді, але більш-менш точну оцінку їх вартості визначили згодом.

.

Так, наприклад, у листі В. Дідушицького від 11 лютого 1932 року до Міністерства Віровизнань і Громадської освіти у Варшаві йде мова, що «…як нинішній ординат Родинної ординації гр. Дідушицьких, а отже й власник Музею ім. Дідушицьких у Львові, пропоную до придбання т. з. Михалківський золотий скарб, таким, яким його нині посідає наш Музей, згідно з описом, поданим у праці проф. д-ра Кароля Гадачека «Михалківський золотий скарб»…Ціну купівлі визначаю у 3.000.000 зл.пол. у золоті» (зазначу, що три мільйони зл. пол. золотом на той час було еквівалентом 506 кг золота – М.Б.).

.

Однак, і ця сума не була тою ціною, в яку оцінювали Михалківські скарби. Скажімо, вже через рік на Міжнародному з’їзді істориків у Польщі всесвітньознаний історик і фахівець стародавнього мистецтва професор Михайло Ростовцев оцінив Михалківські скарби в межах від 3 до 7 млн. швейцарських франків, що станом на 1933 рік становило більш як дві тони золота (2032 кг).

.

… Давно вже немає ні Австро-Угорщини, ні ІІ-ої Речі Посполитої, канув у небуття радянський союз, а проблема Михалкова – як повернути ці скарби в Україну – залишається все такою ж нерозв’язаною.

.

От цікаво: чи спроможеться наш Президент і сучасний Кабмін, після вивчення усіх нюансів даної справи, поставити це питання на міжнародному рівні, а саме: голосно і аргументовано заявити про право України на золоті Михалківські скарби і домогтися їх повернення нашій державі..?

Микола Бандрівський

Джерело

Коментарі

12:41
Історія 23-річного добровольця, який став командиром взводу безпілотників на передовій
Взимку 2023 року 23-річний комп’ютерний інженер Сергій із Рівненщини твердо вирішив – з власної ініціативи вступити на військову службу. І так колишній програміст став очима артилерійської бригади: спостерігає за військовою технікою російських окупантів з допомогою безпілотних авіаційних комплексів та допомагає підрозділам гармашів її ефективно знищувати. На даний момент молодший лейтенант уже став командиром взводу безпілотних авіаційних комплексів 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
18:35
Переможцем тендеру буде «несподівано», але знову ОНУР?
Якщо не садиш дерева, то не ремонтуєш дороги у Львові.
13:18
Суд відпустив під заставу 90 тисяч гривень скандального львівського забудовника Андрія Кучму
Компанія ТОВ «Гарнобуд» Андрія Кучми фігурує в численних судових позовах.
20:51
Страх і ненависть до ТЦК: чому українці не люблять цю структуру?
Нещодавні неадекватні заяви й дописи нардепа Гончаренка спричинили нову хвилю дискусій щодо ТЦК. І якщо одні зауважують, що робота цієї структури — головне джерело поповнення лав українського війська, то інші наголошують на "свавіллі", "бусифікації" та порушенні прав людини. Проте не все так просто, як би нам хотілось. Бо ж ТЦК — це також частина Збройних сил України, а нехаяти власних військових у час, коли вам загрожує ворог — дуже небезпечно. То де взялась ненависть до ТЦК, хто у цьому винен і якою є роль "простих українців"? Давайте з'ясуємо.