І тут, волею-неволею, доводиться повернутися до стосунків Ганни Скороход із її колишнім цивільним чоловіком Олексієм Алякіним – росіянином із прецікавою біографією, у якого спалах почуттів до неї унікальним чином співпав із початком активної бізнесової діяльності в Україні.
Очевидно, що альковні таємниці пари суспільного інтересу не являють. Натомість діяльність Алякіна у вельми специфічній галузі, пов’язаній з безпековими питаннями, вартує того, аби до неї поверталися знову і знову. Тим більше, що стосунки Скороход і Алякіна навряд чи можна назвати виключно романтичними.
Ще 14 листопада 2019 року Ганна Скороход публічно звинуватила у Верховній Раді свою фракцію «Слуг народу» в тому, що через їхні голосування щодо реорганізації «Нафтогазу» та земельної реформи СБУ затримало Олексія Алякіна.
Не будемо зараз заглиблюватися у цю давню історію і шукати причинно-наслідкові у заявах Скороход, але нагадаємо, що у відповідь на її заяви голова фракції Давид Арахамія висунув депутатці звинувачення у хабарництві, а її чоловіка – Алякіна звинуватив у погрозах членам енергетичного комітету Верховної Ради.
Після цього скандалу Скороход виключили з фракції і, здавалося б, її політична кар’єра і бізнесова кар’єра Алякіна мали би піти на спад. Але, як бачимо, сталося все навпаки. Скороход доросла до вирішення питань на рівні РНБО, а Алякін, який тепер вже зовсім і не Алякін, продовжує працювати над виробництвом і встановленням укриттів, регулярно потрапляючи в скандали і суди.
Історія взагалі досить дивна. Людина, яку звинувачували у погрозах народним депутатам, яку затримувало СБУ, яка приїхала з Росії, де мала зв’язки у вищих ешелонах влади, яка напряму чи опосередковано погрузла у судах і скандалах, у час війни будує укриття для українців! Чи можливо це без політичного даху?
Тут залишимо в спокої «багатостраждальну» пані Скороход і нагадаємо про ґенезу та нинішню активність її ексчоловіка, заради якого вона навіть ставала на прю зі своєю фракцією.
Ще наприкінці 2022 року Львівщину облетіла блага звістка. У Жовкві підприємці з Борисполя почали виробляти укриття, які можна використовувати для шкіл, дитсадків та підприємств. Бориспільські підприємці – це Ілона та Олексій Левковські. Вона – власниця компанії, а він – її керівник.
Втішну новину про бориспільських бізнесменів розповсюдили і Львівська ОВА, і низка медіа. Олексій Левковський 24 листопада навіть став учасником наради виробників у Львівській ОВА. Медіа він повідомив, що не певен, чи залишиться підприємство на Жовківщині, оскільки є питання з орендою.
Начебто все зрозуміло. Солідні підприємці з любові до Галичини приїхали сюди робити вкрай важливий у нинішніх умовах бізнес.
Однак, попри захоплення, чомусь ніхто не звернув увагу, що бізнесмен Олексій Левковський так чомусь схожий на бізнесмена Алєксєя Алякіна, який опосередковано спричинив один з гучних скандалів в українській політиці.
Так! Український бізнесмен Олексій Левковський у минулому житті був Алєксєєм Алякіним – одним з найвпливовіших свого часу діячів фінансової та девелоперської сфер Росії, за яким тягнеться багатокілометровий шлейф скандалів, афер і кримінальних справ.
Отож, хто такий Алєксєй Алякін, який так намагається рятувати українців від бомбардувань своїх співвітчизників?
Російські та українські інформаційні ресурси доволі щедро описують біографію Алєксєя Алєксандравіча. Народився 1972 року в Ташкенті. Освіту здобував у Вищому військово-фінансовому училищі в Ярославлі, пізніше – в Інституті економіки і культури у Москві. На початку 1990-х працював вчителем економіки в московській школі, потім – у Національному інституті розвитку. У 1994 році заснував компанію “Реінвест”, що займалася девелоперським бізнесом і інвестиціями в нерухомість. До неї також входили торговий дім КСЕ та турфірма “Інна-тур”.
З другої половини 90-х почав купувати частки в банках – Маст-банку, Юнікорбанку, Інтеркапіталбанкеу, банках “Окський”, “АБфінанс”, “Кедр” та “Пушкіно”. Деякий час працював на високих посадах у Мінмайна РФ. З 2008 року був гендиректором Науково-дослідного фізико-хімічного інституту ім. Карпова.
У 2011 році Алєксєй Алякін вважався основним власником банку “Пушкіно”, що входив в список 200 найбільших банків Росії. У 2013 році стався крах банку, який до того моменту вже залучив 24 мільярди рублів приватних вкладів. Потім Центральний банк Росії відкликав у “Пушкіно” ліцензію. Тоді ж Алякін і оголосив себе банкрутом. А його заборгованості перед кредиторами досягли 500 мільйонів рублів. Звинувачення в шахрайстві на адресу Алякіна надходили й з боку його бізнес-партнера Сергія Полонського. За словами Полонського, Алякін вивів з його компанії Potok кошти та нерухоме майно на загальну суму більше 2 мільярдів рублів.
У 2013 році Олексій Алякін переїхав в Україну, отримав громадянство та заснував будівельну компанію “Прогрес Буд”, зареєстровану в Борисполі. На початку 2015року московський суд санкціонував заочний арешт Алякіна. Його звинуватили в організації розкрадання коштів банку “Пушкіно”. А 20 листопада його прізвище з’явилося у базі Інтерполу.
30 липня 2018 року громадянство Алякіна анулювала Держміграційна служба. Там заявили, що банкір нібито підробив документи про українське походження своєї бабусі, а також не здав свій російський паспорт, а це є порушенням. Загалом міграційна служба двічі скасовуватиме громадянство Алякіна.
9 серпня 2018 року Служба безпеки України за запитом РФ затримала бізнесмена. Після затримання Алякіна прокуратура просила суд заарештувати підсудного. Суд задовольнив це клопотання. Банкіра помістили під так званий екстрадиційний арешт.
У багатьох справедливо може виникнути питання, як зовсім юному хлопцеві вдалося почати таку стрімку кар’єру. Тут варто придивитися до родини. Мати Алєксєя – Лідія з 1960 року працювала в Держбанку СРСР, у 1997-2005 роках була заступницею голови Центробанку Росії у Москві. Старший брат Андрєй до 2010 року теж працював у структурах Центробанку, а згодом три роки був заступником голови потужного державного Россельхозбанка, який очолював Дмітрій Патрушев, син нинішнього директора ФСБ.
Сам Алєксєй, можна припустити, також був пов’язаний з ФСБ. Як йшлося вище, він очолював Науково-дослідний фізико-хімічний інститут ім. Карпова. У російській вікіпедії зазначено, що на сучасному етапі ця структура, зокрема, займається синтезом новітніх лікарських засобів із застосуванням хімічного та ядерно-хімічного синтезу. А головне – інститут є підприємством російського ВПК. Тож зрозуміло, що люди з вулиці такі структури не очолюють.
Є в біографії Алякіна й факт співпраці з не менш скандальним російсько-українським олігархом Павлом Фуксом, з яким вони, зокрема, були співвласниками збанкрутілого банку “Пушкіно”. Власне зв’язки з путінським олігархом Фуксом, взаємини родичів із людьми ФСБ, довгий шлейф скандалів, а також той факт, що громадянство України Алякіну давали ще у 2013 році, коли Росія ще контролювала українських силовиків, наштовхує опонентів російського бізнесмена на різні конспірологічні теорії.
Нагадуємо, що голова фракції “Слуга народу” у Верховній Раді України Давид Арахамія свого часу припустив, що, можливо, Росія взяла в заручники Алякіна, проти якого там відкрито справу, і змусила його дружину (йшлося про Ганну Скороход) грати на руку Москві.
Навіщо все це самому Алякіну? Тут існують різні версії. Хтось вважає Алякіна харошим русскім, який вирвався з-під крила ФСБ, і хоче щиро та чесно працювати в Україні.
Хтось, навпаки, вважає російського бізнесмена засланим козачком, який через свою дружину, яку він зробив нардепкою, намагався деструктивно впливати на процеси в Україні. У цьому контексті наводять приклади часом нелогічних дій Анни Скороход, які можна трактувати, як такі, що йшли на користь Газпрому.
Як би там не було, але сьогодні Скороход і Алякін, який став Левковським, уже не разом. Остаточно розійшлися вони після загадкової смерті бойфренда Анни, народного депутата Полякова. Тоді дехто з українських політиків кидав легку тінь провини у його загибелі на Алякіна. Далі – Скороход і Алякін загрузли у безконечних судових суперечках за розподіл майна. Але це вже їхні сімейні справи.
Інша річ, чому Алякіна так і не видали свого часу росіянам. У російських медіа припускають, що цього не хочуть певні сили в Росії, адже Алякін надто багато знає та за певних умов може розповісти. Тут є ще один цікавий момент. Розробку Алякіна та його банківських діянь вів колишній начальник Головного управління економічної безпеки та протидії корупції МВС Росії Денис Сугробов. Однак закінчити справу йому не вдалося. Управління “К” ФСБ взяло в розробку самого Сугробова, і нині він відбуває термін за, наче, організацію злочинного угрупування.
Виходячи з вище описаної генези Алякіна-Левковського, навіть якщо не хочеш, почнеш шукати конспірологію в його бізнесовій діяльності, яка, як уже було сказано, затуманена скандалами і судами.
Наведемо кілька показових прикладів, що характеризують діяльність компанії Левіковського “Хоббіт Хаус”, яка лише протягом 2023-2024 років брала участь у 54 відкритих торгах на закупівлю послуг з облаштування модульних укриттів. Це лише те, що на поверхні, оскільки компанія й надалі цікавиться саме об’єктами критичної та військової інфраструктури. І наразі до кінця невідомо про всі можливі наслідки такого зацікавлення. Показовим натомість є той факт, що якось надто часто участь ТзОВ “Хоббіт Хаус” у тендерах чи вже на стадії виконання робіт завершувалася конфліктами, судами та, як наслідок, порушенням усіх термінів.
Так, минулого року житомирське комунальне підприємство «Зеленбуд» розірвало договір на спорудження модульних укриттів з ТзОВ “Хоббіт Хаус”. Саме розірвання договору здійснили на вимогу Держаудитслужби в Житомирській області, яка побачила порушення у закупівлі. А “Зеленбуд” навіть вимагав залучити до участі у судовому розгляді Управління СБУ у Житомирській області, однак суд відмовив. А шкода, могло б бути цікаво.
До речі, адвокатом «хоббітів» у цій справі вистапав такий собі Богдан Віталійович Саліхов, син Віталія Саліхова, члена Вищої ради правосуддя, який до 2014 року працював у Криму.
Не менш скандальною була діяльність ТзОВ “Хоббіт Хаус” і в інших регіонах України. Резонансними стали, наприклад, торги, де замовниками були АТ “Укргазвидобування” в особі філії “Полтавагазвидобування” та філії “Шебелинкагазвидобування”, АТ “Укртрансгаз”, а також АТ «Полтаваобленерго», які обслуговують об’єкти критичної інфраструктури України. Тендер АТ «Полтаваобленерго» на виготовлення та встановлення трьох модульних наземних укриттів відбувся у лютому 2024 року шляхом аукціону. Серед п’яти учасників аукціону пропозиція “Хоббіт Хаус” була лише четвертою за запропонованою ціною. Однак “Хоббіт хаус” оскаржив результати аукціону, чим затягнув спорудження таких необхідних укриттів.
“Хоббіт Хаус” не вдалось перемогти у відкритих закупівлях філій АТ “Укргазвидобування”. В обох випадках компанія намагалась оскаржувати результати торгів, але її скарги відхилили. Переможця торгів, які оголосило АТ “Укртрансгаз”, не визначили, а серед причин відхилення пропозиції “Хоббіт Хаус” вказали невідповідності у реєстраційних документах. Але час затягнуто.
Перелік закупівель за участю “Хоббіт хаус” слід вважати неповним, адже, як зазначає аналітик Transparency International Ukraine Ярослав Пилипенко, “в електронній системі ми бачимо не всі закупівлі ремонтів укриттів. Замовникам дозволили укладати договори на такі роботи напряму та звітувати про них вже після закінчення воєнного стану. Тому повну картинку ми зможемо побачити згодом”.
З державних реєстрів також відомо, що ТОВ “Хоббіт хаус” заснували у квітні 2022року. Засновником і кінцевим бенефіціаром компанії сьогодні офіційно є Оксана Муравіна. Компанію уповноважені представляти: керівник Віталій Шпирка, якій обіймає цю посаду неповні два місяці, а також підписант Ілона Левковська. З документів, які ТОВ “Хоббіт хаус” надавало на тендери і які є у відкритому доступі, можна зробити висновок, що фактичною засновницею та керівничкою підприємства раніше була Ілона Левковська.
Загалом модульні укриття від «Хоббіт Хаус» з’явилися в Україні ще у в жовтні 2022 року. Уже в перший рік компанія увійшла до п’ятірки лідерів ринку, але в подальшому не змогла втриматись на високих позиціях. Репутацію прогнозовано підірвало оприлюднення інформації про сумнівне походження власників компанії. До слова, засновницею ТОВ «Хоббіт Хаус» була Ілона Левковська, дружина Олексія Левковського-Алякіна, який взяв її прізвище і фігурував як технічний директор кампанії.
Невдалою також виявилась спроба компанії збудувати свою власну дилерську мережу. У травні 2023 року в Запоріжжі комунальники через ТОВ «Буд Сіті», яка представлялась як офіційний дилер ТОВ «Хоббіт хаус», але не завершила оформлення цього статусу, закупили укриття на 7,48 млн грн із фальшивими сертифікатами. Справа пішла до НАБУ й Держаудитслужби.
Наслідки скандалів дались взнаки: фінансові показники ТОВ «Хоббіт Хаус» погіршились, а великі державні замовники почали свідомо уникати співпраці з компанією. Тому кампанія змушена була піти на ребрединг, який, як побачимо, нічого не змінив у методиці ведення бізнесу.
На початку 2024 року власницею ТОВ «Хоббіт Хаус» замість Ілони Левковської стала Оксана Муравіна, а Левковські почали «зникати» з публічного простору. Проте зв’язки залишилися: Ілона Левковська цього року фігурує в банківських заставних реєстрах як заставодавець майна ТОВ «Хоббіт Хаус».
Саме в цей час для збереження доступу до держзамовлень з’явилася нова компанія-посередник — ТОВ «Л7».
За 2024–2025 рр., згідно даних аналітичної системи youcontrol,«Л7» отримало контрактів на понад 112 млн грн, переважно від ПАТ «Укрнафта». Поставляються ті самі моделі укриттів, що й у «Хоббіт Хаус». Власник ТОВ «Л7» та комерційний директор Хоббіт Хаус – одна особа. Державні реєстри засвідчують також, що Ілона Левковська до травня 2025 року була підписантом в ТОВ «Л7». Цього ж року вона зробила в банках декілька застав рухомого майна, в яких боржником також значиться ТОВ «Л7».
Нещодавно ТОВ «Л7» потрапило в скандал через продаж за завищеною з суттєвими недоліками ціною трьох модульних захисних споруд «Газорозподільними мережами України» – переплата склала 500 млн. грн.
Претензії до «оновленої» компанії висунула й «Укрнафта», яка замовила в ТОВ «Л7» чотири укриття на 13,57 млн грн. Дві споруди здані замовнику з порушенням термінів договору через недоліки, які постачальник пізніше усунув. «Укрнафта» подала позов про стягнення штрафу 678 530 грн (5% від суми договору). Господарський суд Львівської області (справа № 914/1965/25) втім зменшив штраф у 10 разів — до 67 853 грн.
Давайте підсумуємо. У суспільстві неодноразово звучали справедливі обурення стосовно браку укриттів. Що, власне, заважає навести лад у цій надважливій сфері? Навіть якщо відкинути криворукість та корупційну зацікавленість певних осіб, залишається наша система закупівель робіт і послуг. Прозорість тендерних закупівель значною мірою виправдала себе у мирний час, однак під час воєнного стану вона далеко не завжди є ефективною. Щобільше, може нести загрозу національній безпеці.
По-перше, ворогу, аби дізнатися про наші плани щодо спорудження оборонних споруд чи укриттів, не потрібно засилати десятки шпигунів та використовувати сотні інформаторів. Часом достатньо уважно прочитати оголошення тендерів. А по-друге, і це найсерйозніша небезпека, ворог може не лише знати про наші плани, але й зірвати їх. І, як це дивно не звучить, у цілком законний спосіб.
Змоделюємо ситуацію. З благословення москви в Україні створюються чи розконсервовуються низка компаній, які курує ФСБ. Вони заходять на всі можливі тендери, які часом тягнуться місяцями. Не в останню чергу завдяки згаданим фірмам, які, діючи де-юре у правовій площині, фактично можуть блокувати закупівлі, подаючи скарги на реальні чи вигадані порушення. Не залежно від розгляду скарг судами, процес визначення переможця і, відповідно, початок робіт затягуються на невизначений термін. Не забуваймо, що йдеться про безпекові об’єкти!
Тому для уникнення інсинуацій потрібно просто не допускати на ринок структури з російським корінням. Бо навіть якщо Алякін-Левковський виявиться «найхорошішим з хороших русскіх», позбутися сумнівів, гадаємо, не зможе ніхто з українців.
Микола Дибенко
Коментарі