Як повідомляє пресслужба Львівської ОВА, символічно о 06:25 годині (у годину страти) біля колишньої тюрми «Бригідки», представники влади, ветеранських, молодіжних організацій запалили лампадки на місці страти членів УВО та ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина, а також виконали Гімн Організації Українських Націоналістів.
Також пам’ять видатних українців вшанували на Янівському кладовищі. Присутні запалили лампадки до могил Василя Біласа та Дмитра Данилишина на Меморіалі Січових Стрільців (поле № 38). Опісля провели чин поминальної панахиди.
«Сьогодні як ніколи, важливо вшанувати пам’ять українських Героїв. Члени Організації Українських Націоналістів Василь Білас та Дмитро Данилишин є одними з найяскравіших прикладів боротьби за ідею вільної та незалежної України. Саме на таких засадах ми повинні виховувати майбутні покоління українців», – зазначив директор департаменту комунікацій та внутрішньої політики облдержадміністрації Юрій Горун.
Історична довідка:
Дмитро Данилишин народився 2 квітня 1907 року в м. Трускавець. Закінчив три класи народної школи, та пішов працювати шевцем. Василю Біласу доводиться дядьком.
Василь Білас народився 17 вересня 1911 року у Трускавці. Після закінчення семирічної школи працював продавцем. Обоє належали до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі. Кілька разів В. Біласа судили за участь у Пласті. У складі п’ятірки ОУН брали участь також у нападах на пошти в містах Трускавець і Борислав та вбивстві депутата польського сейму Тадеуша Голувка.
30 листопада 1932 року група ОУН здійснила напад на пошту в м. Городок (Львівська область) з метою експропріації коштів. Загальне керівництво операцією здійснювали Роман Шухевич і Микола Лебідь. Дмитро Данилишин і Василь Білас були затримані під час відступу з місця подій, згодом заарештували і Мар’яна Жураківського та Зенона Коссака. У ході судового процесу Д. Данилишин і В. Білас були засуджені до смертної кари. Страчені 23 грудня 1932 року у м. Львів, на території в’язниці «Бригідки». Останніми словами Д. Данилишина були: «Мені тільки дуже жаль, що я не можу ще раз умерти за Україну».
У момент страти в багатьох греко-католицьких церквах Галичини проводили поминальні служби, при цьому польська поліція, остерігаючись масових заворушень, не наважилась втрутитися. Польська влада відмовилася віддати тіла страчених для поховання. Проте пізніше їх таки поховали у м. Львові на Янівському кладовищі.
Коментарі