Ймовірне призначення цього фахівця не на жарт збурило штангістів і тренерів, які буквально завалюють гнівними листами Міністерство. Мовляв, під час війни загинув уже не один український штангіст, а очолити збірну пропонують “сєпару”.
Отож, до суті. Ще у 2013 році Поляков був старшим тренером жіночої збірної України. Однак невдовзі після анексії Криму московити запропонували йому “підіймати штангу” на окупованому півострові. Поляков погодився і очолив так зване регіональне відділення федерації важкої атлетики Росії у Севастополі.
Потім були спроби продовжити роботу в Москві, але в результаті Поляков опинився у Молдові. Достеменно невідомо, чи з Росії тренера копнули, чи він сам прийняв рішення здризнути після допінгових скандалів на болотах і подальших санкцій проти їхніх спортсменів (не секрет, що важка атлетика – один з “найдопінговіших” видів спорту).
Утім і в Молдові тренерський геній Полякова належно не оцінили. Тож, безславно помикавшись ближніми світами, тренер повернувся в Україну і знайшов притулок і роботу у Хмельницькому – вотчині “головного штангіста” країни Гереги.
А в даний час недавній керманич важкоатлетів з окупованого Севастополя працює у… Львові!
Ось така історія, яка може мати дуже паскудні наслідки для української важкої атлетики. Адже далеко не всі спортсмени і тренери готові працювати під “сєпаром”, як вони величають протеже Гереги – Олега Полякова.
Ілюстрації: фото Олега Полякова і скріни з кримських медіа про його здобутки.
Роман Онишкевич
Коментарі