От, уявіть собі: більш як сто літ тому – 20 серпня 1914 року одразу чотири російських армії майже без кровопролитних битв увійшли до Галичини зайнявши Тернопіль, Броди і Бучач. Єдиний важкий кавалерійський бій з австріяками росіяни тоді мали під Зборовом на Тернопільщині.
У ті дні третьою армією південніше Буська на Львівщині командував Рудольф фон Брудерман. Чи не єдиним районом, де росіянам одразу дали по зубам було межиріччя Гнилої і Золотої Лип в околицях Бережан і південніше, де наші підавстрійські галичани показуючи неймовірні чудеса військової доблесті змогли на довший час зупинити восьму армію генерала Брусілова.
Отой: “не наш Львів” і підступи до нього, ніби-то обороняли два резервні корпуси угорського генерала Германа фон Кьовессгаза і австрійського Франца фон Гьотцендорфа. Але цим віденським високопоставленим військовикам не вдалося вирівняти лінію фронту в районі Свіржа під Перемишлянами і тому австро-угорські армії кинулися у неорганізований відступ полишивши Львів напризволяще…
На цій світлині австро-угорські війська на сьогоднішній площі Міцкевича у Львові в часи Першої Світової війни
І вже третього вересня 1914 року до Львова – без жодного (!) пострілу з боку львів’ян – увійшла сорок друга піхотна дивізія ще одного “русского” генерала: Готліба-Вільгельма фон Роде. Причому тогочасна Львівська міська Рада одразу почала урочисто і помпезно вітати росіян як своїх визволителів, а сам віце-президент Львова, Тадеуш Рутовський навіть виніс росіянам “ключі від Львова”, урочисто передавши їх ворогові вгорі вулиці Личаківської (у мережі є численні світлини того акту ганьби). І після цього Львів на довгих дев’ять місяців став… Галицьким військовим генерал-губернаторством у Російській імперії.
На цій світлині ви бачите один з найганебніших актів в історії Львова, а саме:
як третього вересня 1914 року тогочасна Львівська міська Рада одразу почала урочисто вітати росіян як своїх визволителів, а сам віце-президент Львова, Тадеуш Рутовський (що на цій світлині) навіть виніс росіянам “ключі від Львова”, урочисто передавши їх російському ворогові вгорі вулиці Личаківської (у мережі є численні світлини того акту ганьби).
І після цього Львів на довгих дев’ять місяців став… Галицьким військовим генерал-губернаторством у Російській імперії.
… Чи могло зі Львовом трапитися інакше у тому 1914 році..? Так, могло. Але за однієї умови – якби Львів тоді був не австро-угорським, а українським. І тоді б галицькі українці билися за своє рідне місто до останнього, так як вони це чудово показали через чотири роки після тієї російської агресії – у листопадові дні 1918 року звільняючи Львів від польських окупантів, а потім ведучи з ними впродовж майже двох років одну із найкровопролитніших війн в історії Західної України.
На цьому графічному рисунку – піхотинець часів Першої Світової…
А ті австро-угорські найманці-генерали, які і за Статутом і згідно з військовою честю мали б кістьми лягти під Львовом але не дати росіянам захопити Львів, втікали з української Галичини як наполохані шулікою курки, замість того щоб виконати свою Присягу.
Але уся та ганебна історія із дев’ятимісячною російською окупацією Львова у 1914-1915 роках, львівську владу нічого так і не навчила. Бо схожа ситуація склалася двадцять п’ять літ потому, коли у вересні 1939 року “доблесні” польські війська навіть не думали обороняти Львів, а відразу дременули з-під стін нашого міста, як тільки-но побачили наступаючих росіян. Але на цей раз – росіян радянських…
На цій світлині – Львівська опера в часи дев”ятимісячної російської окупації Львова 1914-1915 роках
Плакат “сестри милосердя” часів Першої Світової війни
Автор: Микола Бандрівський
Коментарі