Безперечно, що всі ці кошти треба спрямувати на підтримку армії, закупівлю дронів, техніки, зрештою зброї.
Але.
Дуже важливо розрізняти витрати просто на бетон і витрати на сенси. Ми воюємо не лише за територію. Ми воюємо також і за сенси. Територія, яка не наповнена українськими сенсами не є нашою територією. А територія, наповнена ворожими маркерами і сенсами не просто не наша. Вона сприймається ворогом як їхня територія.
В жодному випадку не можна відносити до некритичних витрат:
Витрати на українську школу. Я недаремно написав слово “українську”, хоча ніби то це і так очевидно що не узбецьку. З бюджетних коштів мають виділятися всі необхідні суми (якими б вони не були великими) для “вирощування” українців (у всіх сенсах цього слова), без комплексів меншовартості, з ненавистю до московитів, з почуттям гордості за приналежність до українського народу, з бажанням у майбутньому захищати державу Україна в лавах української армії. Передусім українську школу слід формувати у південно-східних регіонах, які зазнавали русифікації. І на це варто витрачати великі кошти.
Витрачати кошти на підтримку української книги. Я думаю тут нема сенсу пояснювати чому.
Витрачати бюджетні кошти на підтримку українського мистецтва і культури, які продукують українські наративи і сенси. Мистецтво і культура загалом – важливі чинники формування ідентичності. І якщо ми хочемо формувати українську ідентичність у середньостатистичного молодого українця то маємо розуміти, що для цього потрібне українське культурне середовище.
Формування українського публічного простору. В жодному випадку не можна жаліти кошти на спорудження пам’ятників відомим українським діячам (особливо тим, які були і є табуйованими москвою), інших символів українськості в українських містах. Бо це маркування нашої території нашими сенсами, за які ми в тому числі воюємо.
Витрачати необхідні кошти на очищення публічного простору від окупаційної (радянської, російської) символіки і всіх окупаційних пам’ятників. Бо це є маркерами москви на нашій території. В тому числі через їх наявність вони сприймають нашу територію як свою. І коли я чую гавкіт щодо недоцільності зараз заміни серпа і молота на тризуб на щиті колишньої “родіни-матєрі” то мені хочеться запитати в тих людей “а за що ми воюємо? За тризуб чи за серп і молот?”. Я в принципі за те, щоб демонтувати цю статую загалом. Але я розумію, що її грандіозність і величина настільки суттєві (в порівнянні з іншими об’єктами), що зараз це зробити нереально. Тому треба принаймі українізувати.
P.S. на пропозицію “так давайте вже після перемоги!” я відповім “а ви знаєте коли буде Перемога?”. Перемогу має зустріти українська Україна, а не космополітична біомаса.
Автор: Антон Петрівський, боєць ЗСУ, доброволець АТО
Коментарі