Результатом буде не вивчення англійської, а пошук в неті російського дубляжу. Кажу це як батько, який роками намагається посадити дітей на англомовні або хоча б польськомовні мультики і в мене це не працює – або українська, або пошук російської (чого ми не дозволяємо, звісно).
Але гляньмо ще на інший аспект проблеми. Як людина, яка досить вільно володіє англійською і дотична до сфери перекладів (правда книжкових, а не кіношних), я не раз питаю себе: А може ну його…? Навіщо нам ставити перед собою завідомо утопічну мету перекласти на українську таку масу ще не перекладених текстів? На це ніколи не буде коштів.
Чи не краще просто всіх навчити англійської, на яку вже все давно перекладено – від клинописних таблиць до анімешок… Але ця думка очевидно хибна, бо “навчити всіх англійської” на такому рівні, щоб вони могли осмислено читати нею Шекспіра, Гомера, наукові статті чи якусь The New York Times – така сама утопія. Однак справа навіть не в цьому – так ми просто втратимо мову, втратимо можливість глибоко мислити нею, сприймати і відчувати нею світ. Просто замінимо ефективну русифікацію на карикатурну англізацію… Переклад живить і розвиває саму мову.
Засвоєння чужомовних текстів власною мовою (в українському перекладі) не просто набагато краще “працює” емоційно, мислиннєво і практично; воно також дозволяє народові, його культурі, рости і бути рівноправним гравцем серед інших народів, а не просто споживачем чужих смислів. Навіть, якщо мова про голлівудські фільми чи якісь серіальчики. Не даремно “малі народи” відмовилися від дубляжу на користь субтитрів, а великі і горді (німці, французи, поляки, італійці, іспанці… китайці…) – ні. Бо малі не можуть цього потягнути і давно змирилися, що данською чи навіть голландською немає сенсу писати наукових статей чи знімати фільмів. А згадані “амбітні” народи – роблять науку і культурний продукт своєю мовою, а інші – хай вчать чи перекладають, щоб розуміти.
Тому відмова від дубляжу – серйозна культурна диверсія спрямована на попсове “здрібніння” української культури. І цього не можна допустити.
Окрім цього, я постійно стикаюся з людьми, які англійську вивчили “з нетфліксу”. Це карикатура на знання мови, де людина кидається почутими фразами без розуміння культурного контексту чи навіть правил граматики (хоча я не маю нічого проти використання фільмів як _одного з_ методів вивчення мови).
Тож – не допустімо!
Автор: Тарас Тимо, заступник декана Філософсько-богословського факультету УКУ
Коментарі