Про радянські пам’ятники і причинно-наслідковий зв’язок: чому вони мають зникнути з України

Досі є люди, які кажуть, для чого чіпаєте ці пам’ятники радянським солдатам, вони ж визволяли нашу землю від гітлерівських військ, там воювали і багато українців, наших земляків, односельців і тд.

23.05.2023
Про радянські пам’ятники і причинно-наслідковий зв’язок: чому вони мають зникнути з України

Так, воювали. Так, звільняли від нацистів. Але перед тим нашу землю окупували сталіністи і вбили мільйони, мільйони українців. То виходить, що одна машина терору воювала з іншою машиною терору, а постраждали найбільше саме українці. Коли коаліційні сили перемогли нацистську Німеччину, то чи звільнилася українська земля від терору? Ні. Він лише посилився. То чи були ці військові “освободителями”? Ні. Вони, за фактом, були такими ж окупантами, просто з іншого боку. Тепер про українців на боці радянського союзу. Більшість із них не були добровольцями, патріотами СРСР і Сталіна. Їх ніхто не питав, а так само під дулами автоматів бездумно кидали на фронт і клали беззбройних сотнями тисяч, мільйонами. Лише в операції форсування Дніпра і звільнення Києва загинуло понад 400 тисяч радянських військових, більшість з яких були українцями.

Пам’ятники “освободітєлям” радянська влада почала встановлювати лише у 60-70-ті роки минулого століття – через свіжу пам’ять тих, хто пройшов війну методів терору сталінських часів. Ще у 90-ті роки можна було поспілкуватися з фронтовиками, які справді воювали, то більшість із них і чути не хотіли про той період, важко було навіть згадувати. Бо це була війна звірства.

Тому логічно зараз виправити історичну справедливість і політику брехні, пропаганди радянських часів. Чи потрібні пам’ятники жертвам Другої Світової Війни? Так, потрібні. Але вони мають нести зовсім інший зміст та візуальне навантаження. А оці “побєдобісні” бовани мають зникнути. 

Бо Україна, будучи активною учасницею Другої Світової, не звільняла свої території, а позбавлялася одного кривавого режиму на користь іншого, не менш кривавого, режиму. І ще понад 40 років несла тягар терору – аж до проголошення Незалежності.

Якщо пояснити алегорією, то виглядає так, що один гвалтівник змінив іншого гвалтівника. То чому ми маємо вшановувати гвалтівників? Ми пам’ятаємо і пам’ятатимемо жертв тієї війни, так як це робить цивілізований світ. Ми живемо у час, коли інформація правди є доступна кожному, хоча багато хто не може усвідомити тієї правди через багаторічну радянську пропаганду від дитячого садочку.

А тим паче зараз, коли ми відчуваємо на собі дії наступника радянського союзу і послідовника Сталіна. Тому всі ті голови громад, які досі живуть постулатами “дєди ваєвалі”, або не читають книг взагалі, або є радянськими людьми за своєю суттю. То є пропозиція, хай забирають ці радянські пам’ятники з публічного простору своїх населених пунктів і встановлюють їх у себе вдома.

Юрій Дзямулич

Джерело

Коментарі

18:35
Переможцем тендеру буде «несподівано», але знову ОНУР?
Якщо не садиш дерева, то не ремонтуєш дороги у Львові.
13:18
Суд відпустив під заставу 90 тисяч гривень скандального львівського забудовника Андрія Кучму
Компанія ТОВ «Гарнобуд» Андрія Кучми фігурує в численних судових позовах.
20:51
Страх і ненависть до ТЦК: чому українці не люблять цю структуру?
Нещодавні неадекватні заяви й дописи нардепа Гончаренка спричинили нову хвилю дискусій щодо ТЦК. І якщо одні зауважують, що робота цієї структури — головне джерело поповнення лав українського війська, то інші наголошують на "свавіллі", "бусифікації" та порушенні прав людини. Проте не все так просто, як би нам хотілось. Бо ж ТЦК — це також частина Збройних сил України, а нехаяти власних військових у час, коли вам загрожує ворог — дуже небезпечно. То де взялась ненависть до ТЦК, хто у цьому винен і якою є роль "простих українців"? Давайте з'ясуємо.
17:01
Таємниці фотографії: музей, що зберігає спадщину
Гуляючи старовинними вулицями Львова, проходячи історичні площі та квартали, у самому центрі ви можете завітати у Львівський фотомузей. Це одне з найцікавіших місць для тих, хто цікавиться історією фотографії. Це місце, яке зберігає багатий мистецький спадок.