“Австрійські русини [українці] святкували століття від дня народження найбільшого українського поета Тараса Шевченка. У Росії таке ж свято влада заборонила українцям, а в Києві, столиці України, мобілізували поліцію та військових і навіть суворо заборонили співати національних пісень”, – писала газета Das interessante Blatt.
Таке порівняння віденські журналісти назвали “гротескним”, зауваживши, що “утиски українців у Росії, де 31 мільйон людей має свою історичну батьківщину”, не надихнуть “австрійських русинів” прислухатися до закликів до єдності з росіянами.
“Сам російський уряд своєю національною політикою винен, що австрійські русини, які користуються всіма свободами, всупереч своїм найпотаємнішим бажанням є несвідомими підбурювачами своїх невдоволених одноплемінників за кордоном”, – зазначила Das interessante Blatt.
Прикладом урочистостей, коли українці без жодних перешкод святкували Шевченківські дні, у виданні назвали урочистості у Перемишлі (тепер — територія Польщі).
У тутешній українській гімназії із цієї нагоди встановили погруддя Шевченка в натуральну величину, а на святі були присутні 800 старшокласників, весь педагогічний колектив, представники українських гуртків.
У краківській газеті Nowości Illustrowane опублікували фото учасників святкового заходу у Перемишлі, відзначивши, що головні урочистості відбувалися у Львові.
“Окрім низки богослужінь, лекцій у різних русинських товариствах і великого святкування, поєднаного з концертом у величезній залі Спортивного палацу на вулиці Зеленій (теперішнє приміщення спорткомплексу “Динамо”, яке у той час було Скетінг-рінком для катання на роликових ковзанах, одним із найбільших закладів такого типу в Австро-Угорщині, – Б.С.), вшанування виявилося також надворі – вивішуванням транспарантів з русинських хат та прикрашанням вікон наклейками. Крім того, Шевченківські урочистості відзначалися особливими урочистостями в усіх русинських гімназіях Галичини”, – повідомляло видання.
Nowości Illustrowane опублікувало фото із урочистостей у просторому Спортивному палаці, на які зібралися “українські депутати, представники русинських товариств з цілої країни, високоповажні особи духовенства, професори університетів і юрби глядачів зі Львова та провінції”.
У цьому ж номері видання опублікуване фото так званого “будинку Шевченка” (на теперішній вулиці Винниченка, 24) у Львові. Від 1912 року в ньому розміщувалося Наукове Товариство імені Шевченка разом з його бібліотекою і музеєм. Тут свого часу працювали Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Гнатюк, Михайло Павлик, Філарет Колесса, Михайло Возняк, Іван Труш, побували Леся Українка, Василь Стефаник, Олесь Мартович, Марко Черемшина та інші відомі письменники та суспільно-культурні діячі України.
У польськомовному виданні Nowości Illustrowane коротко нагадали біографію “першого і поки що найбільшого поета України Тараса Шевченка”.
“Скромний народний співець дожив до почестей, про які йому, звичайно, не снилося за життя. Народжений сином селянина-кріпака, Шевченко прожив дитинство, сповнене гірких сліз і горя, такою ж була його юність. Був “козачком” свого пана, власника села Кирилівки Київської губернії, де Шевченко вперше побачив світ. Тільки коли в ньому розкрився талант малярства, пан дав його навчався у художника Шираєва в Петербурзі.
Там на нього звернули увагу професори та меценати, дозволили йому вступити до Академії мистецтв і викупили його з кріпацтва. Саме тоді прокинувся його поетичний талант. У 1840 році вийшла перша поетична збірка Шевченка “Кобзар”. В Україні, куди Шевченко потрапив після закінчення Академії, він також написав поеми “Ян Гус” і “Кавказ”. Цей останній вірш призвів до сумних перипетій, примусової служби в армії та перебування в оренбурзьких степах.
Через роки Шевченко повернувся до Петербурга майже старим, а 1859 року відвідав свою сестру в Україні, яку бачив тоді востаннє. Помер у 1861 році. Тіло його перевезли в Україну і поховали на березі Дніпра, біля Канева в степу (це місце вказує величезна насипана могила)”, – йдеться у дописі про святкування ювілею.
Богдан Скаврон
Коментарі