Багато з нас знає корпус Українського католицького університету на вулиці Мушака. А от, чи звертали ви увагу на будинок навпроти, зокрема на торцеву його частину..? Ні? Тоді при нагоді придивіться. Запевняю вас – отримаєте дивовижний емоційний допінг…
Коли я вперше помітив це велетенське химерне зображення висотою більше двох метрів, то був мало не шокований від несподіванки. Як так..? У фешенебельному районі Львова раптом… абсолютно язичницький і якийсь дикий персонаж! І то де – навпроти корпусу УКУ, в якому у міжвоєнному часі знаходилася римо-католицька гімназія, а потім греко-католицька богословська академія.
Щоб далі не втомлювати вас різними історіями, які пов’язані із зображенням цієї войовничої людиноподібної химери у захисних лускатих обладунках, скажу коротко: автором цього барельєфу, який постав тут у 1913 році, є Владислав Яроцький, а архітекторами були – Генрик Заремба і Мартин Хшановський. Ці фахівці назвали свій барельєф коротко і влучно: «Війна». Справді, дивлячись на оскалену пащеку і войовничо розставлені ноги та загрозливо підняті руки, ніякої іншої асоціації – окрім війни – це зображення не викликає.
.
Кого ж, ті митці, на ньому відтворили..?
.
На мою думку, тут зображений Арджуна – герой давньоіндійського епосу Махабхарата, про якого є також багато написано у Бхагават-Гіті, яка була створена близько 500 років до народження Христа. Саме Арджуна вважається індусами втіленням бога Індри. Як і на справжніх скульптурах Арджуни, львівський персонаж тримає у правій руці стрілу, а у лівій – лук. І, як й на автентичних давньоіндійських зображеннях, львівський Арджуна представлений зі зміями, які звиваються довкола його горла.
.
Я досі не встановив, хто ж був замовником цього незвичайного і войовничого барельєфу, які наміри керували тим, хто задумав і оплатив це далеко не дешеве «задоволення». Отой таємничий замовник львівського Арджуни ніби точно щось знав більше про війну, оскільки замовив його створення за рік перед початком кривавої Першої Світової, в якій і Львів і вся Галичина більше року спливали ріками крові…
Микола Бандрівський
Коментарі