Щоб не нервувати через ціни на яйця, згадайте, що зараз війна. І як ваші проблеми з яйцями сприймають наші військові, які відвойовують вашу свободу. Їсти по чотири яйця на сніданок у тому числі.
Не страшно, що яйця здорожчали. Добре, що вони взагалі є. Страшно було на початку березня, коли у магазинах навіть особливого вибору не було. І невідомо було – чи буде ще гірше. Ви це мабуть забули. Страшно було б, якби хліб по карткам зараз всі однаково отримували. В чергах. По 300 грамів на добу для однієї людини. Тому якось соромно зараз навіть про ті яйця згадувати.
Нагадаю ще. Яйця ЗАВЖДИ у цю пору дорожчали. Спитайте у селян, як зараз несуться кури. Я, як людина, що виросла у селі, знаю, що в цей період кури майже не несуться. Щось сезонно-фізіологічне. Але не в яйцях справа.
Я не буду перераховувати інші економічні та політичні чинники – розумні люди все і так розуміють, а бідним все одно – вони лише про шлунки завжди думають, в усі часи. Тому це марно. І війна тут не виправдання – згадайте “пів-вареника” при Порошенку, волання за цибулю по 30 грн і олію по 70. Іноді здається, що у людей такий вид спорту – скиглення про свою тяжку долю.
Бідність – це не кількість грошей у гаманці. Тобто не лише вона. Це своєрідний тип мислення і життєвих установок. Тому слово “бідний” можна замінити словами “дешевий” та “убогий”, щоб не плутатись у термінології і не ображати людей, що мають фінансові труднощі. Хоча люди з фінансовими труднощами все добре розуміють і намагаються вибратися з них, покладаючи відповідальність тільки за себе. Бідність – навпаки, намагається всіх затягнути у своє болото – зрівняти, “отобрать і подєліть”.
Бідність завжди виправдовується, огризається, ненавидить і заздрить. Вона не бере відповідальність на себе, а шукає причини зовні. Вона розповідатиме про олігархів які її обікрали, про злочинну владу корупціонерів і чиновників, але не підніме сраку, щоб щось змінити у своєму житті. Але дуже хоче, щоб її поважали, жаліли і співчували.
Бідність сидітиме у своєму НДІ Дирижаблебудування і обурюватиметься, що їй не платять зарплату, не намагаючись вивчити щось нове сучасне, бо “зате які ми дирижаблі будували!”.Бідність не може знайти роботу, бо як виявляється, те, що пропонують, далеко від дому, або там важко, чи вона за освітою “вольний художнік-пєрєдвіжнік-марініст”, а опускатися до простої холопської роботи вона не буде.
Бідність тицятиме вам в очі своїх троїх дітей – голодних-босих, або “ніщенську” пенсію, намагаючись викликати почуття провини у тих, хто “з жиру бісяться”, не розуміючи, що то її особистий вибір – так жити.Я не збираюся нікого повчати, давати поради і рекомендації. Але я маю право це все говорити, бо у мене було все: злети і падіння, борги і економія, дуже різні, часом не престижні тимчасові роботи. Тому не треба мені про ніщенську пенсію, за яку ви не можете дозволити собі креветок. Коли мені було вже 35 років, і я, дивлячись на 75-річних лікарок-колег з ніщенською зарплатнею і пенсією, що рахували кожну копійку і купували дві картоплини та одну в’ялу морквину, з жахом усвідомила, що це моє майбутнє, мій жалюгідний кінець, то я встала і пішла. Якщо вже я змогла покинути медицину, то ви свій інститут дирижаблебудування і поготів. І знайти себе у цьому житті. Тому я вам точно нічого не винна. Це ваше життя і ви його прожили так, як самі обрали.
А ще я завжди слухала поради розумних людей, які чогось досягли. Навіть якщо вони мені одразу здавалися цинічними і знущальними. Але згодом я їх розуміла і дякувала.
Одна з них: Якщо вам не вистачає грошей, то треба не економити, а більше заробляти.
ПС. Не треба мені жалітися на своє життя і ставти риторичні запитання:”а що робити, якщо” і перечисляти проблеми.
Я знаю безліч прикладів, як люди втрачали все, а потім піднімались з нуля. Під час війни також. Спитайте у них, як це їм вдалося. Або нийте далі про дорогі яйця.
Наталія Ніколаєва
Коментарі