Навчились щоразу цілувати «востаннє» і навчилися кохати без слів.
Навчились міняти закордонний пісок на захід сонця коло виходу з бомбосховища.
Навчилися плакати від світлин катування невинних і ще дужче плакати від новин про відповідь ворогу.
Навчилися плакати щастям.
Плакати ненавистю.
Навчилися прощатися так, наче віримо невдовзі зустрітися по той бік небес.
Навчилися обіймати друзів доторком до хреста.
Навчилися бачити камуфляж, замінивши ним янгольські крила.
Навчились битись за мову, Героїв, історію та незламну пам‘ять.
Навчились славити найрідніше і оберігати все те, що так нахабно в нас хочуть забрати.
Навчились тримати голову рівно і ховати у закутках біль, знаючи, що тут болить всіх.
Навчилися крокувати, збиваючи ноги в кров, бо до Світанку ще треба пройти.
Навчилися бути Людьми.
Грішними та далекими від наказів Платона.
Та все ж Людьми.
Людьми, якими їм ніколи не стати.
Людьми, яких вони не підкорять ніколи.
Живими.
Живими Людьми.
203 дні Війни.
Ігор Шолтис
Коментарі