Як розповідають у 2-му окремому батальйоні Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”, такий позивний дівчині дали задовго до війни, але він ідеально пасує. Як і древньогрецька богиня, “Афіна” володіє військовим мистецтвом та обожнює вчитись. Так нещодавно вона закінчила навчання в якості оператора ПТРК
Війна “Афіни” почалась у 2018 році, коли замість того, щоб закінчити другий курс політології, дівчина вирушила на фронт. Повернувшись, одружилась та влаштувалась перекладачем у видавництво “Пропала грамота”. Весною вона мала поїхати з чоловіком в Париж, а літом – в Іспанію. Проте “русскій мір” вніс свої корективи.
Щойно почалось повномасштабне вторгнення, “Афіна” взяла до рук зброю та вступила до лав ДУК. Її чоловік теж воює, але в іншому підрозділі.
“Афіна” поділилась своїми думками про війну, свою участь та плани після:
“Я знала, що повномасштабна війна буде, рано чи пізно це мало статись. Хоча особисто мені все одно це на голову не налазило. Ввечері 23 лютого я пішла з подругою гуляти і вона питала: «Ну скажи, буде війна?», а я їй: «Колись буде. Чи буде зараз? Мабуть ні». Наступного дня о 7:30 ранку ми з чоловіком прокинулись, бо в кімнату зайшла бабуся зі словами: «Вставайте, почалась війна». Спросоння подумала, що бабуся начиталась якоїсь фігні в вайбері, але зайшла в тєлєгу і зрозуміла, що війна таки почалась. Тоді я відкрила шафу та почала звідти вигрібати все камуфляжне, сказала: «Валік, бувай» та поїхала на місце збору. Мій чоловік теж поїхав на війну, але через пару днів.
Спершу хотіла поїхати до свого колишнього командира в Маріуполь, але зрозуміла, що в разі чого туди не доберусь. Тоді я сконтачилась з вінницьким «Правим сектором», з’їздили на стрільбища. Думала, опозорюсь, бо за три роки цивільного життя навіть зброї не торкалась, але виявилось, що механічна пам’ять на місці.
Пішла воювати, бо мала попередній досвід. Якби я була цивільною, чесно скажу, волонтерка була б моїм максимумом. Але якщо я щось вмію, чого сидіти вдома? Мені совість не дозволила лишитись.
Якщо командир не хоче бачити жінку в своєму підрозділі, навіть якщо можна натиснути через командування, мені це не треба. Якщо між мною та командиром не буде конекта, нащо одне одного напрягати? Мій командир в мене повірив, хоч і вважає, що війна не жіноча справа. Об’єктивно середньостатистична жінка дійсно фізично слабша за середньостатистичного чоловіка. Щоб до тебе ставились, як до рівної, потрібно постійно це підтверджувати – на тренуваннях чи в бою.
Наші життя з чоловіком зараз проходять окремо, але ми обидва військові, тому набагато краще можемо зрозуміти проблеми одне одного, що кого тривожить. Хапаємось за будь-яку можливість зустрітись. Але я за те, щоб воювати в різних підрозділах. Одна справа, коли знаєш, що десь щось може статись, а інша, коли можеш стати свідком цього. Це не плюс для психіки.
Повернення до кордонів 24 лютого – не перемога. Якщо ми в’язались в повномасштабне зіткнення, то маємо як мінімум дотиснути до заявлених в нашій Конституції кордонів. Маємо добити до кінця та повернути своє. Тоді це дійсно буде перемога.
Після закінчення війни в першу чергу поїду в Маріуполь. По-перше, через те, що свою першу війну я захищала його околиці – Широкине, Водяне. По-друге, в Маріуполі загинув мій дуже хороший друг і я б хотіла вшанувати його пам’ять хоч би тим, що я поїду в те місто, за яке він поліг”, – розповідає “Афіна”.
Коментарі