Волейбольна збірна України рознесла Туніс і однією ногою в плей-оф ЧС

Рахунок 3:0 у волейболі часто може бути оманливим. Розгромний рахунок не передає глибину опозиції. Але не в цьому випадку – 25:21, 25:19, 25:15. У цьому матчі Україна справді розважалася як могла. Це найлегша для нас перемога на великому турнірі з 2019-го (коли ми ще впевненіше перемогли Естонію), пише tribuna.com.

Цьому є три причини:

1. Рішення Угіса Крастіньша. На фоні феєрії у другому та третьому сетах можна забути про складнощі. Але ми програвали на старті 2:6 і 3:7. Де провалився зв’язуючий Синиця. Кілька результативних помилок Юрія, різниця в 4 очки й на майданчику з’явився Щитков.

Віталій відрізняється від інших наших гравців цієї позиції одним – авантюризмом. Він рідко збивається на один-два варіанти. Й коли є хороший прийом, він однаково розкидує й на краї, й на пайм, і на перший темп. Й багато ефектно ризикує.

Синиця – більш стабільний, одноманітний та неризикований варіант. Цього було мало з Тунісом. Заміна на Щиткова вже на старті – супер. Хто зна, як би все закінчилося, якби далі грав Синиця.

Також не слід забувати про два успішні челленджі Угіса в тому ж сеті. Це відбулось при близькому рахунку, де кожне очко дуже важливе. Ці два прості рішення Крастіньша дозволили взяти перший сет. Так і має робити хороший тренер.

2. Подача. Ми розвалили суперника в цьому елементі – 9 ейсів проти 1. Ні Карамослі, ні Бугерра не могли нічого зробити. Саме через сильну подачу й поганий прийом тунісців ми отримували можливості на блоці. Ми збивали прийом суперника, а далі доводка була настільки повільною й передбачуваною, що Семенюку, Дрозду та компанії треба було просто виставити руки над сіткою.

Подача Тунісу – теж швах. Окей, 1 ейс. Буває. Але в решті – провал. Ми провели дуже багато атак першим темпом, часто атакували пайпом. Повне розмаїття. Все завдяки тому, що наш прийом працював дуже чітко.

При цьому Туніс зіпсував лише 10 подач (ми більше – 13). Але це ще раз підтверджує волейбольну аксіому – просто перебивати м’яча на чужу половину мало. Дуже мало. Це гарантовані очки супернику. Так робив Туніс.

Окремо до цього респекти двом людям – у Плотницького 5 ейсів, у Семенюка – 4.

3. Блок і перший темп. Плотницький звично набрав багато очок – 14 очок. На три очки більше, аніж з сербами, набрав Тупчій – 12 (всі в атаці). Але наші дії під сіткою – щось настільки візуально красиве, що гріх мовчати. За гру ми зробили 14 блоків (вдвічі більше, ніж з сербами). У Дрозда – 6, по 3 – в Семенюка та Плотницького, 2 – у Ковальова.

Центральні блокуючі Семенюк і Дрозд набрали по 11 очок кожен. Коли йшла доводка на когось з них на перший темп – шансів у суперника не було. Подібні атаки йшли серіями, тривали по кілька розіграшів, деморалізували суперника. Це була тотальна домінація.

Зрозуміло, що цей елемент спочатку йде від прийому й доводки. Якщо добре прийняли й довели, то далі – легкотня для першого темпу. Але навіть з цим дії наших мідблокерів – безпомилковість. 1 помилка в атаці в Семенюка, 0 – в Дрозда. Кайф.