Про це повідомляє Львівська ОВА.
30 серпня біля найбільшого флагштоку області, що розташований біля Нацакадемії сухопутних військ, відбулася церемонія підняття Державного Прапора України та Прапора Надії. Захід присвятили підтримці українських Захисників і Захисниць, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти, а також їхніх родин.
Церемонія розпочалася із загальнонаціональної хвилини мовчання. Після цього під звуки Державного Гімну України та у супроводі оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного підняли два прапори.
До підняття Державного Прапора та Прапора Надії запросили трьох людей, чиї родини безпосередньо пов’язані з війною та полоном.
Серед них — 13-річний Матвій, син військовослужбовця Романа, який зник безвісти 16 жовтня 2025 року. Уже десять місяців хлопець разом із родиною чекає на будь-яку звістку про батька. Матвій продовжує говорити про тата та нагадувати про всіх українських військових, доля яких залишається невідомою.
Також прапор підняла Еліна Мединіна — прикордонниця, військова лікарка, захисниця Маріуполя та медикиня «Азовсталі». Під час оборони міста вона надавала медичну допомогу пораненим військовослужбовцям і цивільним. 21 травня 2022 року Еліна вийшла з «Азовсталі» та потрапила у російський полон. Після звільнення продовжила службу та нині очолює сектор охорони здоров’я Західного регіонального управління ДПСУ.
Третім учасником церемонії став Максим — син військовополоненого 12-ї бригади Національної гвардії України «Азов» Андрія. Його батько долучився до оборони Маріуполя після початку повномасштабного вторгнення, тримав оборону «Азовсталі», а наприкінці травня 2022 року разом із побратимами вийшов із заводу в полон. Під час теракту в Оленівці він отримав важкі поранення. Нині військовослужбовець досі перебуває у полоні.
Прапор Надії став символом пам’яті, підтримки та віри у повернення українських Захисників і Захисниць додому. Білий колір прапора символізує надію на визволення та повернення, а чорний — біль і страждання через полон та невідомість долі зниклих безвісти.
Ініціативу встановлення Прапора Надії в Україні започаткував Герой України, захисник Маріуполя та «Азовсталі» Сергій Волинський («Волина»), який сам пройшов російський полон.
«Ми чекаємо» — саме таким є головний сенс цього символу. Поки тисячі українських родин продовжують чекати на своїх рідних, Прапор Надії нагадує: про них пам’ятають, за них борються і вірять у їхнє повернення додому.
Захід організували Департамент комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОВА та Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У церемонії взяли участь представники обласної та міської влади, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, військових і силових структур, громадських рухів «Звільнити всіх» та «Не мовчи! Полон — вбиває!», – громадськість і медіа.
Коментарі