В преамбулі скажу: я нікого не повчаю і не висміюю. Я також не став добровольцем ні в 2014-му, ні в 2022-му. Я також був переконаний, що я потрібніший на своєму місці. Усвідомлення, що це не так, мені коштувало часу та зусиль. Тому в 2024-му році я ухвалив рішення, про яке не шкодую, і долучився до сил оборони. Не соромно чогось не зробити відразу, соромно чогось не зробити взагалі.
1. Роспропаганда
Десятиліття до того, як росія напала на нас зі зброєю, вона вже використовувала “м’яку силу”. Мета — стерти нашу ідентичність та кордони між українцем і триколірним лайном у головах людей. Причому, людей всього світу. Бо так легше нападати. Ти слухаєш російську музику, дивишся фільми, читаєш книги і новини, дивишся гумористичні шоу і взагалі: ти в їхньому контексті. Ба більше, ти маєш там своїх кумирів чи осіб, думка яких для тебе є авторитетною. І от всі вони розповідають про “адін народ”, “мишебратья” і те, яка влада в Києві погана, бо сварить між собою рідних. Тому коли оце все їде до тебе на танках, ти сумніваєшся, на чиєму ж ти боці.
А для світу все ще простіше, бо якщо немає різниці між українцем та москлем, то “вони самі собі владнають свій громадянський конфлікт”.
У 14-му була дуже хороша гримаса при поганій грі. Тільки дурні не розуміли, що це війна і що росія — агресор. Але багато кому в світі було вигідно називати це АТО і далі торгувати з рф. І ми, як суспільство, не можемо жалітись, бо були такі ж. грєбєнщіков збирав повний зал у Львові, наші їхали виступати в росію, по ТБ у прайм-тайм йшли всілякі “няні віки”, по вінця наповнені імперськими наративами кремля. І більшості було норм. А ще Лавра, медведчук і його медіаімперія та багато інших джерел брехні про “ні всьо так адназначьна”.
У 22-му маски впали, і роспропаганда розгорнулась наповну. Мета була ще чіткішою — знищити нас, переконавши, що ми і є той ефемерний “адіннарот” та українці не мають підстав чинити опір. Бо ж “старший брат” іде “асвабаждать”. Це були і звернення ху*ла, і СМСки про “скідивайтє власть”, і таке інше. Не спрацювало. Не вистачило сечі терпіти борошна.
Але москва і тут не стояла на місці, тому ворожа пропаганда розвивалась. Її наступним якісним кроком став перехід із продукування диких фейків про “мальчіка в трусіках” до маніпуляцій. О, так, ці речі набагато небезпечніші. Замість брехати і “натягувати сову на глобус”, пропагандисти вирішили викривлювати правду, зміщувати акценти, прикрашати і підливати олії у вогонь. Тому десь аж в середині 2023-го року з’явились масові фейки та роздування “проблеми” щодо ТЦК. Тоді найчастіше били по наступних темах: а) вчора зловили, сьогодні в бригаді, завтра загинув; б) ТЦК — несправжня структура, яка не має прав, повноважень і печатки; в) влада нас зливає, тому воює до останнього українця. Це все паралельно підкріплювалось розповідями про кума сватового брата, сина якого зловили, коли йому було 17, а через 3 дні загинув під Бахмутом. Зазвичай ніхто з переносників “вірусу зради” особисто з тим 17-річним сином не говорив і не бачив його ніколи в житті. Але вірили, бо, як писав класик: “Та яка ху*ня? В книзі написано!”. В “мордокнизі”, якшо точно. Тобто, проблема часто штучно гіперболізувалась і роздувалась саме росією. І так, здебільшого це були ІПСО. Одна з улюблених тем.
2. “Аргументи” ухилянтів
Всіх їх можна спокійно скинути в одну купу, бо більшість із них — продукти пропаганди ворога. Але розбиймо їх на дві підгрупи: юридичні та моральні.
Щодо перших: мені навіть військовослужбовці казали, шо ТЦК — “липова” структура, бо немає закону про її утворення. А те, шо закони ухвалює Верховна Рада, а ТЦК підпорядковується Міністерству оборони, і тут виникає конфлікт гілок влади, то таке. Таких людей я завжди підловлював простим проханням: скажи мені, що таке ВР, що таке Кабмін, хто що робить і кого обирають, а кого призначають. Десятки списів ненависників ТЦК тут було зламано. Крім того, не могли люди, які не відрізнять міністра від депутата, самі придумати “мільйон” юридичних причин, чому ТЦК не має того чи іншого права. Це все переважно їм розказали “експерти” з “Тіктоку”. Китайської соцмережі, повної фейків та маніпуляцій. Тобто, і це переважно була пропаганда. Навіть недавно один користувач Facebook у такій суперечці скинув мені скрін закону, що ЗСУ не можуть бути використані для обмеження прав (серед яких і право на вільне пересування) громадян. Проте забув скинути закон про мобілізацію, де чорним по білому пише про обов’язок військовозобов’язаних з’явитись до відповідної структури (військкомат або ТЦК) для оновлення даних у разі агресії проти України. І якшо ви вже набрали у груди повітря, а ваші пальці замахнулись писати, що “автор дебіл” і такого закону немає, то вгомоніться, бо я передав своїми словами суть.
Словом, коли в державі йде війна (і байдуже, це стан війни чи військовий стан, бо тут теж багато маніпуляцій), особа, яка підлягає мобілізації, зобов’язана (!!!) прийти і оновити дані. Бо кожен може бути потрібен війську. А далі все просто — не виконуєш обов’язків, не патякай про права. Як то кажуть, громадянство отримав, підпис ставив.
А щодо психологічного моменту, то всі причини, чому “я не піду, хай служать інші” є легшими для сприйняття, ніж визнати, шо ти — звичайний сцикун. От самі подумайте, що краще: “нехай перше йдуть діти депутатів” чи “в мене приступ гострого енурезу щоразу, коли бачу людину в формі”? “Мобілізуйте поліцію, вони вміють воювати” чи “я просто не виходитиму з дому, переклавши всі справи на дружину, бо я ухилянт”? Відповідь очевидна. Все це — відмазки. В першу чергу перед самим собою. Бо завжди легше переконати себе, що ти за справедливість чи знаєш більше, ніж інші, замість визнати, що ти просто боягуз.
Ще я чув про “відсутність мотивації йти у військо”. Всі чекають “пиріжка”, але тут працює “батіг”. Просто уяви, як твоїх рідних вбивають і ґв@лтують нащадки КДБістів. Запобігти цьому — не достатня мотивація?
3. Проколи ТЦК
Так, диму без вогню не буває. Із найсвіжішого: побитий вчитель, затриманий ветеран і самогубство на території ТЦК в Харкові. Ну і масові відео так званої “бусифікації”. Цього не можна заперечувати, і я за те, щоб це все якісно розслідувалось. Я в жодному разі не відбілюю систему мобілізації в Україні. Тому кожен цей випадок має бути вивченим окремо, а тоді мають бути вироки. Просто в нашому випадку штучно створеного “диму” набагато більше, ніж “вогню”. Бо хто б зробив репост допису про те, що “Працівники ТЦК без перешкод вручили повістки 20-м мешканцям Львова”? Нема сенсації.
4. Помилки початку повномасштабної війни
Добровольці, хвала яким і честь, дали змогу більшості українців жити в тилу. А медіа (це окрема тема) створили образ тупого й недолугого ворога і всесильності ЗСУ. Так, ніколи не треба падати духом, але й шапки закидати не варто. Крім того, у нас з’явилось багато фронтів. І окрім “північ”, “схід” та “південь” я, на жаль, говорю про “економічний”, “культурний” і навіть “молитовний”. Так, я бачив таку наліпку на авті у Львові. Більшість була впевнена, що їм вдасться пересидіти війну. На жаль, ні. Це була дуже груба помилка тоді. І слабоумними або надто наївними є ті, хто так мислить сьогодні.
5. Висновок
Все це в комплексі створило проблему, де “хтось там” воює, інший продовжує просто ходити на роботу, переконуючи себе, що він частина “економічного фронту”, всі говорять про недолугість ворога, а тут якісь погані дядьки із ТЦК тягнуть тебе на полігон.
Але насправді все дуже просто. Зауважте: ТЦК не був ворогом, поки у нас вистачало добровольців. Тих, хто відразу став на захист України. Поки умовного Миколу захищали, він пишався ЗСУ. А коли прийшла його черга, то патріотизму якось стало менше. Бо перебороти страх — важче, ніж співати гімн, приклавши руку до вишиванки. І саме тоді з’явився образ ТЦК як ворога народу. росія це підхопила, народ обурений “свавіллям” і понеслось.
Проте всі сплутали причину і наслідок. ТЦК не стали “людоловами”, бо вони такі погані, ТЦК вдались до “бусифікації”, бо громадяни України відмовлялись виконувати свій прямий конституційний обов’язок. Так, серед працівників цього органу є мудаки, хами тощо. Як і всюди. Але ще раз: на початку війни такого не було. Просто коли люди ігнорували по 4-5 повісток, у держави не залишилось вибору. А війна триває досі. І якшо ми не замінимо поранених та загиблих, то просто капітулюємо перед ворогом. І тоді “асвабадітєлі” прийдуть по наших дітей, дружин, батьків.
Журналіст, волонтер, військовослужбовець ЗСУ Роман Гурський для Бомка
Коментарі